РОЗДІЛ 6

— Попереджаю, я живу не сам.

— Ага, з Келі. Я вже це зрозуміла, — широко усміхнулась Аня. Чомусь на думку спала німецька вівчарка. Собака цієї породи ідеально підходила б Тимофію.

Коли стулки ліфта зачинились, а фотограф обрав кнопку з номером останнього поверху, у кабіні стало тісно. Аня відчувала присутність Астахова кожнісінькою клітинкою тіла, тіла, що пам’ятало безбожний вчинок на набережній. Їй хотілось повторити, відчути себе бажаною, потрібною, справжньою королевою.

Споглядаючи його з-під вій, не могла відвести погляду від правильної форми губ, які злегка розтулились, бо їхній власник з неменшим захопленням розглядав дівчину. Підсвідомо вона розуміла, що зі сходом сонця попрощаються, що більше ніколи не зустрінуться. Однак шалене серце в грудях прагнуло свободи. І цю свободу могла дати тільки пристрасть.

Анна зробила крок вперед, скорочуючи крихітну відстань. Її груди вперлись об груди Тимофія. Ставши на носочки, потягнулась і поцілувала чоловіка. Проте він проігнорував спонтанне рішення, вичікувально залишав руки опущеними.

— Щось не так? — злякано поцікавились вона й відсторонилась від чоловіка. Раптова хвиля сорому змусила почервоніти до кінчиків волосся.

— Соромлячись, ти стаєш неймовірно милою, а ямочки на щоках набувають особливої помітності. Їх хочеться цілувати.

«Що за гра»? — подумала вона. І не встигла відповісти, тому що Тимофій зробив випад вперед і спиною притис її до холодного високого дзеркала.

— Тебе хочеться цілувати.

Його губи жадібно впились в її. Язик без спротиву проник глибоко, доводив до піка пристрасним танцем.

Швидко, раптово, несподівано.

Вона загорілась яскравим смолоскипом бажання.

— До квартири три кроки, а не можу терпіти. Аню, що ти робиш зі мною?

Його зізнання, його бажання володіти стали останньою краплею вагань для дівчини.

І тих «три метри до квартири» переросли у марафонську дистанцію. Їхній поцілунок, дотики продовжились навіть після того, як стулки відкрились і вони опинились в коридорі.

— Тимофію, — стогнала дівчина під час рідкісних моментів, коли губи залишались у спокої.

А він переводив її від стіни до стіни, змушував вигинатись кішкою, вмирати від порожнечі всередині.

Обом не терпілось опинитись в квартирі.

— Ключі, хвилинку, знайшов.

Тимофій говорив окремими словами, та вона розуміла. Затуманена свідомість реагувала на чоловіка, наче вони сто років знайомі й прожили у шлюбі не одне десятиліття.

З першим брязкотом замкового механізму з протилежно сторони дверей роздався активний ляскіт собачих лап по паркеті й радісне скавуління. Якби не чотириногий друг, він взяв би Ану просто в коридорі, на тумбі.

— Привіт, мала! Скучила? Вибач, я затримався, — з непідробленою любов’ю Астахов присів навпочіпки біля німецької вівчарки, яка розумними очима дивилась на гостю. — Познайомтесь.

Ніби Келі — жива людина, він представив дівчат одна одній. Аня щиро засміялась. По перше, вона обожнювала собак. По друге, вгадало породу, яку обрав для себе фотограф.

Дівчина теж почесала домашнього улюбленця за вухом та сказала кілька теплих слів.

— Келі — дуже хороша й чемна. Ви знайшли спільну мову, — підвів лінію Тимофій, пропускаючи знайому у глиб квартири. — Проходь, почувайся як вдома.

— У тебе гарно.

Аня не змовчала й сказала щирісіньку правду. Дворівневе житло вражало розкішшю, багатим оздобленням, вишуканими деталями найменших дрібниць. Інтер’єр, виконаний в суто чоловічих темно-синіх і сірих тонах, теж підходив Тимофію й був гармонійним доповненням його вибагливої творчої натури.

Найбільше вразили фотографії. Їх було чимало: на стінах, на полицях, навіть на крихітному столику. На всіх був він — Тимофій Астахов. Він дивився з кожної, перебуваючи в компанії друзів.

Вгледівши її спантеличення, фотограф взяв у руки одну із світлин.

— Людський мозок не здатний берегти всі моменти. Тільки фото може нагадувати те, що не хоче забувати серце. Я люблю фотографувати місця і людей, які супроводжували мене чи з якими познайомився під час подорожі.

— Є місце, де ще не був?

Астахов лукаво усміхнувся та поставив рамку на місце.

– Звісно, є. Але зараз вони не мають значення.

Його долоні обхопили розпашіле обличчя Анні, після чого губи торкнулись кутиків вуста. І вона знову затремтіла.

— Мені потрібно у ванну.

— Праворуч перші двері.

Він неохоче відпустив дівчину. Поки вона роздягалась, щоб прийняти душ, пішов на кухню, дістав пляшку вина та два келихи. З їжі у холодильнику лежав один апельсин та плитка бельгійського шоколаду. Все це він виклав на тацю і відніс у свою королівську спальню з виглядом на нічне місто. У квартирі не було жодного тюлю. Ранок та вечір стукали у вікна й безперешкодно пробирались в кожний закутень квартири. Йому подобалось засинати й прокидатись з сонцем. Небесне світило мало особливе значення і, мабуть, тому відобразилось у великому татуюванні на лівій частині грудей — Геліос, бог сонця.