РОЗДІЛ 5

Глибокий поцілунок виявився початком справжньої пристрасні, у якій немає лідера чи переможеного. Вони обоє перехоплювали ініціативу, пестили, вивчали дикий танець бажання.

— А… там, — відірвавшись від його губ, повела поглядом поверх набережної Анна.

— Є тільки ти і я.

Непомітно Астахов пірнув пальцями у кишеню. Тріск фольги змусив серце Ані завмерти в очікуванні, а очі розширитись до поколювання. 

Голоси, люди, зірки, небо, світ — все це потонуло в темних водах річки, заглушилось у плюскоті хвиль.

Вона не чула. Розпливалась, зривалась. А він говорив безліч лагідних, ніжних слів, крав її поцілунки. Якоїсь миті волосся опинилось в кулаку Астахова, і навіть в темряві два погляди схрестились.

— Ти неймовірна.

Хвилини. Вічність. Для них двох.

І їй стало так холодно, коли чоловік відсторонився, а ватяні ноги опинились на бруківці. Холодно і вже самотньо.

— Ти як?

Фотограф не поспішав відходити, тим паче прощатись. Аня виявилась куди пристраснішою, щирою і відкритою чим всі інші, що були давно, наче в іншому житті. Він хотів продовження. Тому, турботливо поправивши пасма волосся, додав:

— Поспішаєш додому? Тебе хтось чекає?

— Сестра телефонувала. Хвилюється.

— Набери і скажи, що залишаєшся в надійних руках.

Тремтячими пальцями Анна набрала коротке повідомлення, мовляв, з нею все гаразд і сьогодні вона затримається. Відповідь від сестри примчала блискавично — купа смайликів з сердечками замість очей.

— Поїхали? — знову перепитав, окидаючи Аню палким поглядом. Він не готовий відпустити її, сказати «прощавай».

Аня ковтнула давкий клубок в горлі, спідлоба глянула і дуже пошкодувала, що в темряві не вдавалось розгледіти вираз обличчя. Ось вона сумнівалася. А з іншої сторони не знаходила сил розвернутися і піти.

Не хотілось втрачати і псувати щемливе тепло, залишене спільним вечором.
Двома пальцями Астахов підхопив її підборіддя й злегка наблизив до себе. Видих чоловіка обпалив губи, торкнувся трепетно, несміливим поцілунком.

— Поїхали.

Тимофій вже не запитував. Він констатував, а наступної миті взяв її за руку і потягнув східцями вгору. Анна покірно перебирала каблучками, серце всередині билось в унісон з його кроками.

«Що я роблю? — питання молоточком стукотіло в скронях, вивертаючи назовні сумління. Та пояснення знайшлося без проблем: — Через кілька днів я повернусь в Ліберію. А Тимофій залишиться спогадом. Нехай одну ніч я буду щасливою».

На вулицю вони вийшли, наче за спиною мчала небезпека. Стривожені і в той самий час у шаленому передчутті. На долю секунди Астахов зупинився, щоб востаннє переконатись у її рішенні. Схиливши голову набік, вона широко усміхнулась. Рішення було прийняте, і ніхто не збирався його змінювати. Вона поїде з ним. Поїде у його квартиру…

Хлопець сильніше стиснув тонкі пальці в долоні. А тоді кинувся галасувати таксі.
Напівпорожньою проїзною частиною на шаленій швидкості неслись поодинокі автомобілі.
Холод пробирався під тонку тканину сукні, навіть піджак супутника, що майже сягав колін, не рятував дівчину від поривів пронизливого вітру. Аня затремтіла.

— Змерзла?

— Трохи є, — ніяково відповіла.

—Потерпи, будь ласка. Даремно не взяв машину.

На щастя, поруч зупинилась старенька пошарпана іномарка з жовтою шашкою. Тимофій домовився й прочинив перед дівчиною дверцята. Їхні пальці залишались схрещеними, а коли розмістились в пропахлому сигаретами салоні, він обійняв дівчину. Аня відчула таке бажане тепло, і без сорому чи вагань притулилась щокою до чоловічого плеча. Рука Тимофія вимальовувала невидимі, бентежні узори по спині, приймала вогнем крізь піджак, і від тих легких дотиків низ живота скручувала спіраль. Він знаходився поруч, близько, неймовірний чоловік, що ніби зійшов з картинки глянцевого журналу. Він пах по-особливому. Розпізнавались нотки сандалового дерева, пахучого гелю для душу, чоловічого бальзаму після гоління. Нагнувшись, Астахов вустами торкнувся її маківки.

Невловний дотик кардинально відрізнявся від пристрасних поцілунків, якими пестили один одного на набережній, і символізував турботу.

Саме ту турботу, що дозволяє жінці відчути себе захищеною, бажаною, єдиною.

Через хвилин десять таксист зупинився під стінами елітної новобудови, у панорамних темних вікнах якої відбивались вогні міста та сором’язливі зорі.

Тимофій продовжував тримати її руку, час від часу ковзаючи пальцем по тильній стороні. Аня ж намагалась не подавати вигляду, наскільки ці нехитрі маніпуляції туманять свідомість і задурманюють мозок. У таких випадках говорять — перетворюється на талий під палючими променями сонця пломбір. І вона тала, мліла, забувалась.

Запримітивши пізніх гостей, сивуватий консьєрж висунув голову з вікна й посміхнувся щирою усмішкою, що звіяла з його обличчя сліди денних клопотів і втоми.

— Пане Астахов! Доброї ночі! У вас сьогодні прекрасна компанія!

Тимофій скривився, ніби проковтнув лимон і недобре зиркнув на добродушного «керівника» будинку.