РОЗДІЛ 1

— Мій батько дійсно був при здоровому глузді, коли складав заповіт? Родинний будинок, притулок для безхатьків і … його молода дружина — це все, що залишив єдиному синові?

— Ну, по-перше, молода дружина — красуня, і стосунки врегульовувались юридично.

 Адвокат повільно дістав з теки фото й підсунув по столі. Тимофій Астахов байдужим поглядом ковзнув світлиною.

Це жарт? На нього дивились темно-зелені очі.

Її очі…

Анна!

Дві палкі зустрічі, два роки його безрезультатних спроб вирвати частину серця…

— По-друге, ознайомся з їхнім ексклюзивним контрактом. Останній абзац — найцікавіший.

За два роки до подій в кабінеті генерального директора медіахолдингу «Грант»
 

Тимофій Астахов нудився.

Благодійний вечір з нагоди відкриття притулку для безхатьків був суто ініціативою батька. На перший погляд, добра справа ніяк не клеїлась з образом справжнього Олександра Сталеного — власника відомого у країні чоловічого журналу, сторінки якого прикрашали оголені тіла найвродливіших красунь. Коли дізнався про його намір вкласти чималі гроші в будівництво закладу, де кожний, хто з певних причин опинився на вулиці, міг знайти і дах, і їжу, і психологічну підтримку, дуже здивувався. Звиклий до розкішного життя, голова сім’ї не славився марнотратством, тим паче щирим серцем. Батько любив гроші, поважав їх і занадто цінував. Єдиними, на кого міг витратити чималеньку суму, залишались численні коханки. Власне, через любовні походеньки благовірного, його дружина не витримала, подала на розлучення і переїхала на інший материк. Тимофій прийняв сторону матері, і в паспорті, тоді вісімнадцятирічного фотографа-початківця, прізвище змінилось зі Сталеного на Астахова.

Астахов спіймався на думці, що якби пристаркуватий тато не тринькався на молоденьких моделей, цього заходу для збору коштів можна було б не проводити. А йому не довелось би фотографувати лялькових власниць діамантів, котрі спідлоба позирали на одного з найвідоміших фотографів світу.

— Лот під номером п’ять — фотосесія у самого Тимофія Астахова, — прорік зі сцени ліцитатор, і залом пронісся радісний жіночий шепіт. Десятки яскраво підведених очей шукали статну фігуру завидного холостяка. Цікаво, хто з них не мріяв опинитись хоча б на крок ближчою до нього?

Тимофій знітився, але довелось вийти з тіні колони і піднятись до ведучого імпровізованого аукціону.

«Життя — лицемірна штука», — думав він, намагаючись не звертати уваги на відверті розглядання.

Ще вчора вранці перебував у найзлиденніших кварталах Ліберії, а вже сьогодні очі засліплювали пишнота та розкіш світської еліти, якій абсолютно нічого не відомо про те, як шукати поїсти у смітнику.

— Стартова ціна десять тисяч.

— П'ятнадцять, — підняла руку дамочка бальзаківського віку.

Астахову довелось докласти зусиль, аби втримати невимушений вираз обличчя. Його об’єктив спіймав у кадр майже увесь світ. Особисто він працював з відомими моделями і видавництвами, а персональні фото- виставки ставали справжнісінькими аншлагами. Та зараз почувався проданим товаром. Дивно, як батькові вдалось його вмовити. Вдарив на жалість, мабуть.

— Сто тисяч за умови договору про нерозголошення.

Секунда переросла у нескінчену мовчанку.

Струнка блондинка ефектно витримала паузу та зосередженні погляди, потім скинула бровою і додала:

— Моя клієнтка бажає залишати прізвище в таємниці.

Тимофій примружився. У приглушеному світлі складно було роздивитись дівчину, та чи потрібно? Він тихо зітхнув, а ліцитатор підготував угоду, згідно з якою змушений затриматись у місті ще на тиждень, бо щаслива власниця фотосесії перебувала за кордоном.

— Прекрасно, — спересердя буркнув під ніс, вийшовши із-за куліс знову у зал.

Настрій скотився до позначки «нуль». Астахов щиро сподівався виконати план: два –три дні погостювати в родинному будинку, вислухати від тата чергові пропозиції очолити редакцію та добросовісно накивати п’ятами так далеко, наскільки дозволяв новий контракт з австралійською медійною компанією.

Взявши келих шампанського та підперши плечем «улюблену колону», він розмірковував, що аукціон сплутав усі карти й наразі доведеться перепрошувати за затримку з вильотом. По-дурному вийшло.

Врешті-решт змучений постійним контролем та увагою жіночої половини, він вийшов на балкон. Легені наповнились стисненим вологою повітрям. Рання весна огортала місто густим ароматом зелені і першоцвіту. П’янкий запах линув з невеличкого саду, що дрібно тремтів ніжним зеленим листям за тильною стіною закладу. Заміський готель мав широкий попит в охочих відпочити інкогніто. Звісно, сьогоднішній вечір також проводився за спеціальними перепустками для обраних.

Звиклі до шуму вуха не одразу розпізнали шепіт в тіні, біля вікна. Астахов примружився, марно намагаючись роздивитись дівчину в темному закутні.

— Ні, я не залишусь. Не вмовляй.

Незнайомка спересердя вимкнула телефон і голосно застогнала. Розмова її втомила. Потім роздався шум каблуків. На світло вийшла власниця оксамитового, мелодійного голосу, який міг би підкоритись телебачення. На долю секунди голос видався Тимофію знайомим, проте він не надав значення.