Екскалібур. Межа світів

Розділ 11

Дівчина не обманула: дирижабль дістався столиці без пригод.

Головне місто Імперії зустріло Алана ще більш дивовижними й громіздкими технологіями. Широкими вулицями, викидаючи клуби сизої пари й здригаючись усім корпусом, снували такі химерні механізми, що у пілота буквально перехопило подих. Величезні металеві монстри перевозили тонни вантажів, поруч ковзали витончені пасажирські диліжанси на паровому ходу... Над дахами височіли десятки димарів. Поміж ними простягалися мереживні металеві мости, якими неспішно повзли парові вагони. У небі дрейфували пасажирські дирижаблі, а над центральними кварталами повільно оберталися велетенські вентиляційні колеса, розсіюючи дим. З одного боку, усе це здавалося незграбним і надто галасливим, але містяни сприймали свій побут цілком природно, користуючись паровими машинами без найменшого нарікання.

Жанна впевнено вела Алана крізь хитросплетіння столичних кварталів. Уже в першій великій ковальській майстерні вона швидко перемовилася з господарем якоюсь місцевою ремісничою говіркою й показала креслення деталі, яку потрібно було відлити. За впевненим кивком майстра Алан зрозумів: угоду укладено.

— За чотири, щонайбільше п'ять днів усе буде готове, — підтвердила Жанна, сховавши квитанцію.

Потім була ще одна майстерня, що спеціалізувалася на точній механіці. І ще одна. П'ять спеціалізованих крамниць, три склади мануфактури і, нарешті, візит до повітроплавного порту. Там довелося довго й запекло торгуватися за оренду вантажного дирижабля — іншого способу доставити все це громіздке обладнання до місця катастрофи Алан просто не уявляв. Так, країною вже курсували потяги, викидаючи велетенські клуби пари, але залізнична гілка пролягала надто далеко від загубленого серед лісів «Екскалібура-7». А перенести все вручну було нереально — адже остаточний монтаж потрібно було виконувати просто на борту.

Вантажний дирижабль залишався єдиним, хоч і шалено дорогим виходом. Та золоті злитки з аварійного сейфа Expedition Corp розв'язали всі проблеми, і потрібних домовленостей вдалося досягти без зайвих зволікань.

За найскромнішими підрахунками, на складання й налагодження пристрою мало піти близько двох місяців. Але життя, як це часто буває, внесло свої корективи.

Остаточний монтаж гібридного контуру тривав удвічі довше. Рубка керування та прилеглі відсіки «Екскалібура» виявилися заставленими масивними стелажами, латунними трубами й механічними блоками. Коли систему запустили, простір заповнився нестерпним гуркотом, скреготом і важким запахом машинної оливи. Із шумом ще вдавалося боротися за допомогою щільних затичок для вух, а ось до їдкого гару довелося просто звикнути.

Нарешті Жанна закінчила під'єднання останнього мідного кабелю, витерла закіптюжені руки й звернулася до динаміка — тепер уже зовсім без остраху:

— Єво, які прогнози?

— Оптимістичні, — озвався бортовий ШІ. — Наскільки я можу судити, гібридний модуль відтворено з неймовірною точністю. Тож усе має вийти. Мабуть.

— «Мабуть»? — перепитав Алан, насупившись.

— Імовірність успішного переміщення до заданих координат становить вісімдесят три цілих і шість десятих відсотка, — одразу уточнила Єва, перейшовши на більш звичну для командира мову.

— Звучить обнадійливо, — тихо промовила Жанна.

— Знаю.

Алан підвів погляд.

— Коли вирушаємо?

У рубці запала тиша. З одного боку, Алану шалено хотілося повернутися додому — у свій стерильний, зрозумілий світ, де штучний інтелект повністю контролював безпеку й комфорт кожної людини. Але з іншого... Алан дивився на дівчину, яка за ці місяці стала для нього неймовірно дорогою. Він згадував цей суворий світ, що пахнув вугіллям і потом, але виявився зовсім не таким поганим, як здалося спочатку. Варто було лише вимовити команду запуску — і вже за кілька годин він знову побачить рідну планету. Колег. Космос. Усе, що становило його колишнє життя. Але несподівано ця думка вже не зігрівала. Саме тут, серед гуркоту парових машин, запаху мастила й кіптяви, він уперше за довгі роки відчув себе по-справжньому потрібним.

Слова далися йому легко, хоча їхнє звучання здивувало навіть його самого:

— Я залишаюся тут.

Обличчя доньки майстра осяяла така нестримна, щаслива радість, що вона, анітрохи не соромлячись батька, який стояв у дверях, швидко подолала відстань між ними й міцно обійняла пілота, від душі забруднивши його чистий комбінезон візерунками з машинної оливи.

— Це пряме порушення протоколу, командире, — пролунав із динаміків голос Єви.

— Знаю, — відповів Алан, не розмикаючи обіймів. — Але я впевнений, що ти мене розумієш.

Єва мовчала. Довго. А потім, ніби ухваливши власне рішення, тихо промовила:

— Я сумуватиму.

— І я, — відповів Алан, дбайливо стиснувши долоню Жанни. — Я запущу процедуру автоматичного старту. А далі ти впораєшся сама. Повертайся додому, Єво.

— Дякую, командире. І... забери залишки золота із сейфа. У цьому світі воно точно не завадить.

Алан вдячно усміхнувся.

Високо над лісом повільно сходило сонце. «Екскалібур-7» готувався до повернення додому. А людина, яка прилетіла на ньому, вже знайшла свій дім.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше