Екскалібур. Межа світів

Розділ 5

Бронсон підняв із підлоги гайковий ключ і дбайливо поклав його на верстак, ніби боявся злякати марево. У майстерні на якусь мить запанувала тиша.

— Ти мене зацікавив. Кажи, що потрібно.

Алан на мить замислився й почав пояснювати:

— Уявіть собі обчислювальну матрицю, з'єднану через квантову шину...

Однак із того, як змінювався вираз обличчя старого майстра — від похмурого примруження до цілковитого збентеження, — швидко стало зрозуміло, що Бронсон майже нічого не тямить у цьому науково-фантастичному потоці слів.

Алан вчасно вирішив змінити підхід.

— Гаразд, давайте інакше, — він знову взяв зі столу важкий гайковий ключ. — Припустімо, що це і є навігаційний процесор. У ньому стався збій. Мені потрібно, щоб ви його оглянули й знайшли спосіб запустити обчислення координат, куди корабель має здійснити стрибок. І тоді...

— Зачекай, — Жанна підійшла ближче, поправляючи захисні окуляри на чолі. Її карі очі азартно блиснули. — Ти говориш про розподіл логіки? Як у великих ткацьких верстатах із перфокартами чи в парових золотниках, які вирішують, куди спрямувати тиск? Тільки твоя штука робить це без пари?

Алан здивовано подивився на дівчину. У її словах була сама суть.

— Саме так. Мій блок виконує мільярди таких логічних виборів за секунду. Мені потрібно відтворити лише одну послідовність команд — код, який зніме блокування з двигунів.

Бронсон важко зітхнув, підійшов до величезної шафи й дістав звідти товсту шкіряну теку. Висипавши на стіл стос креслень, він тицьнув пальцем у пожовклий аркуш, укритий тисячами переплетених шестерень.

Алан заглибився в креслення Бронсона. Його цифровий розум, звиклий до віртуальних інтерфейсів, зіткнувся з грубою, відчутною красою аналогової інженерії. Це був справжній виклик: перекласти двійковий код — нулі й одиниці — мовою латунних виступів, прорізів у перфокартах та положень важелів.

— Це може спрацювати, якщо... — Алан не договорив, уважно вдивляючись у складну схему механічного суматора. — Гадаю, я зможу.

— Ну, якщо гадаєш, що зможеш, тоді покажи цей свій блок, — хмикнув Бронсон.

— За ним доведеться сходити до лісу, — відповів Алан.

— До лісу? — перепитав майстер, піднявши сиву брову.

— Так. Його ще треба зняти з корабля.

Майстер важко зітхнув і промовив:

— До лісу, то до лісу.

Втрачений за день прибуток, звісно, міг погано позначитися на справах, але щось підказувало Бронсону, що те, що він побачить у каньйоні, перевершить усі його очікування. Інженерний азарт переважив холодний розрахунок.

— Гаразд, ходімо.

— І я з вами! — пролунав дзвінкий голос Жанни. Вона вже рішуче стягувала із себе робочий фартух.

— Авжеж, із нами, — озвався майстер і помітив, як всміхнувся Алан.

Попереду на них чекав довгий шлях крізь ліс, розбитий корабель і завдання, за яке ще сьогодні вранці ніхто з них не наважився б узятися. Але перший крок до повернення додому нарешті було зроблено.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше