Алан дістався міста на заході сонця. Озирнувся.
Окраїна Аркхейма зустріла його глухим гуркотом і важким запахом гару. Земля під ногами тут була сірою від вугільного пилу. Алан ішов уздовж нескінченних парканів, за якими височіли масивні цегляні склади.
Раптом із-за рогу, оголосивши вулицю оглушливим свистом, викотилося чудовисько. Алан інстинктивно відсахнувся до стіни, намацуючи на поясі неіснуючий бластер. Це був величезний паровий тягач на важких залізних колесах із масивними ґрунтозачепами. З його латунної труби на всі боки сипалися іскри, а з-під днища із шипінням виривалися струмені білої пари. Візник у шкіряному фартуху та захисних окулярах-гоглах, вдягнутих поверх циліндра, люто крутив масивне кермо, навіть не глянувши на перехожого.
«Дикуни, — подумав Алан, проводжаючи поглядом гуркотливу машину. — Але яка точність припасування деталей...»
Одяг місцевих істотно відрізнявся від того, що був на ньому, тому Алан ухвалив єдине можливе в цій ситуації рішення: зірвавши з найближчих мотузок чиїсь старі, потерті речі, швидко перевдягнувся.
І рушив до центру.
Алан ішов, намагаючись не привертати уваги, але його погляд досвідченого інженера раз у раз чіплявся за неймовірні речі. Ось хлопчина-газетяр кидає монету в механічний автомат на розі, і той зі скрипом видає свіжий номер «Аркхеймського Вісника». Ось вуличний ліхтарник довгою жердиною відкриває клапан на чавунному стовпі — і спалахує яскраве газове полум'я. Тут не було звичного Аланові м'якого неонового люмінесцентного світла — усе навколо дихало, свистіло, рухалося завдяки тиску, пружинам і противагам.
— Гей, хлопче! Очі роззуй! — гукнув до нього вусатий торговець, який котив візок із шестернями різних калібрів.
Алан ступив убік і підійшов до літнього чищальника взуття, який саме натирав маззю чоботи якомусь панові. На колінах у чищальника сидів... заводний латунний пес, що рівномірно помахував шарнірним хвостом.
— Перепрошую, — якомога спокійніше промовив Алан, намагаючись копіювати місцеву говірку.
— Я приїжджий. Не підкажете, де тут знайти найкращого механіка? Того, хто впорається з... нестандартним завданням.
Чищальник взуття підвів голову, окинув Алана поглядом з-під густих брів і всміхнувся.
— Найкращого, кажеш? Ну, коли гроші є, іди на Королівську площу до придворних майстрів. А якщо завдання й справді з дивинкою, та таке, що інші тільки руками розводять... тоді тобі на Нижню дамбу. Шукай там старого Бронсона. Якщо вже він твою штуковину не полагодить, значить, їй одна дорога — на переплавлення.
Алан кивнув і рушив у бік Нижньої дамби, де над сірими дахами околиць висів найгустіший промисловий смог. На ручному комунікаторі під чужою курткою тихо блимнула цифра: 7% заряду.
Якщо він не знайде способу відновити корабель раніше, ніж згасне остання батарея, зв'язок із бортовим комп'ютером зникне назавжди.