Розділ 5

Всі приготування до Нового року йшли коту під хвіст! Які пиріжки й олів’є, коли дівчина боїться сама залишатися в квартирі! А раптом той вампір повернеться? І закінчить свою мерзенну справу!

Яку справу, Олеся якось туманно уявляла. Може, перетворить її остаточно на вампірку. Ох, мамочко рідна, а може, вже перетворив, а вона й не знає, адже вона ніколи не чула про випадки, щоб когось покусали вампіри! Дівчина була стовідсотково впевнена, що їх не існує в реальному житті! Але, як виявилося, вона помилялася, і укус на її шиї, який вона, продезінфікувавши спиртом, заклеїла пластиром, тому чудовий приклад!

І як він проник у квартиру? Балкон був зачинений ізсередини, як і квартира. Дівчина швидко одяглася, прихопила з собою качалку, яка чомусь вселяла впевненість (може, чим чорт не жартує, вона була зроблена з осики?) та три голівки часнику, які знайшла на полиці в холодильнику. На всяк випадок. Промайнула думка наїстися часнику, але вона її відкинула – все-таки від її будинку до метро Шулявської добрячий шмат дороги, а розсіювати навколо себе часникове амбре якось було наче некультурно. Також намотала на шию гірлянду, яку стягнула з прикрашеної маленької ялиночки: хай приховує її пластир на шиї, це давало якийсь психологічний захист від відчуття того, що укус там все-таки є, і на нього, здавалося, повинні звертати увагу всі навколо...

Вона так хвилювалася й роздумувала про те, що з нею сьогодні сталося, що навіть проїхала свою станцію, і поїзд метро повіз її далі. Отямилася дівчина вже тоді, коли натовп людей, який виходив на станції метро Хрещатик, галасливою хвилею виніс її, яка на автоматі переставляла ноги, до ескалаторів. Довелося їхати нагору. Саме там, на ескалаторі, дівчина подумала, що добре було б просто прогулятися вулицями, аби трохи заспокоїтися. А вечірній Київ, який готувався до зустрічі Нового року, та ще й центральні його вулиці, якраз для цього підходили ідеально! Тому вона трохи побродила по центру: пройшлася Хрещатиком до Майдану Незалежності, подивилася якраз на головну ялинку країни, доїхати до якої все досі не було часу, повешталася вулицями Прорізною та Бориса Грінченка, а потім знову повернулася в метро і поїхала, але вже більш спокійна й упевнена в собі, до театру.

Слухаючи розповідь дівчини, я згадав ту інформацію, яку надав мені шеф, і зрозумів, кого запеленгували наші агенти вчора на Прорізній: Олеся там якраз гуляла в той час, вже будучи ініційованою вампіркою, вкушеною. Але, на щастя, ще не сформованою до кінця. Я міг допомогти їй, і вирішив обов’язково це зробити.

Тим часом, дівчина розповідала далі. Холодне морозне повітря привело Олесю до тями, вона твердо вирішила завтра ж піти до поліції та в лікарню. До поліції заявити про проникнення в її квартиру, а в лікарню, щоб лікарі подивилися на її укус. Тобто, на укус вампіра. Ну, ви зрозуміли.

Приїхавши на роботу майже опівночі, Олеся вирішила спати на диванчику в гримерці. Зняла свою теплу куртку, в якій було досить жарко, бо приміщення, як не дивно, гарно опалювалося, в натомість натягнула на себе куртку-ялинку. Це був спеціальний костюм, який використовували аніматори з театральної трупи під час виступів у школах і дитячих садочках. Бо Новий рік – це не лише просто свято, але це ще й свято, на якому можна було добре заробити! Актори вдягалися Санта Клаусами, Ельфами, Ялинками і Сніжинками й організовували міні-вистави. Ця куртка (а їх було в гримерці декілька) Олесі дуже подобалася. Вона колись таємно навіть її вже приміряла. І от зараз дівчина теж не упустила шансу її одягнути. Покрутилася перед дзеркалом, та почала влягатися спати. В куртці, бо в зимовій було жарко, а без неї – прохолодно. А в ялинковій куртці – якраз комфортно.

Дівчина так довго розповідала про цю куртку, намагаючись пояснити, чому вона в ній, що я зрозумів, що вона справді їй подобається, але їй соромно, що вона, фактично, її украла, коли вранці саме в ній пішла з театру. Я запевнив, що куртка – це не проблема, ми повернемо її на місце одразу ж після Нового року. Тим більше, її зникнення ніхто й не помітить, адже до другого січня всі мають новорічні вихідні.

Олеся трохи заспокоїлася, і продовжила свою розповідь. Але тут вже у спогадах сьогоднішнього дня її направляв я. Бо повинен був почути те, що мені було потрібно.

Ми сиділи в мене вдома, я пригощав дівчину піцою, яку розігрів у духовці, і вона розповідала мені свої пригоди, які сталися потім, коли вона вирушила до поліції скаржитися на вампіра, що проник до її помешкання. Вірніше, на чоловіка, бо у вампіра, звичайно ж, ніхто не повірить, це дівчина розуміла.

Поліцейський вислухав розповідь, спитав, чи щось зникло з її квартири і чи завдав чоловік їй якихось тілесних ушкоджень, і отримавши тихі «Ні» (друге «Ні» було трохи невпевнене), культурно й переконливо послав її... е-е-е... додому зустрічати Новий рік. У схвильованих словах дівчини поліцейський не почув того, чим справді мала б зайнятися поліція, тому радісно й полегшено промовив:

- От якби він на вас із ножем накинувся і завдав тяжких тілесних ушкоджень, або вкрав родинні й старовинні прикраси вашої прабабусі, які коштують тисячі доларів, тоді б ми, звичайно, справу завели і розслідування провели, а так... З Новим роком, громадянко Підгірська! З Новим щастям! Сьогодні Новий рік, ідіть готуйте олів’є, добре зачиняйте двері й замикайте всі замки, тоді жодні незнайомці до вас не проникнуть!

Так Олеся нічого й не досягла в поліції.

У поліклініці теж все було сумно...