Розділ 2

Вечірній Київ сяяв тисячами вогнів, мерехтливі гірлянди наче в дивовижних джунглях, обплутували хмарочоси, супермаркети, дерева, стовпи, сяючи святково й казково, створюючи неповторну урочисту й зворушливу атмосферу, яка буває лише вечорами перед Новим роком і тільки у великому місті. Людей на вулицях було не дуже багато: напевно, додому поспішали ті, хто ще не купив усього до святкового столу, хто в останній момент вирішив притягнути додому живу ялинку чи сосну, хто вирішив зустріти Новий рік на Майдані Незалежності чи Софійській площі, або в іншому знаковому для українців місці, бо там, я знав, зараз відбуваються концерти, створено святкові зони для відпочинку, стоять прикрашені ялинки і всю ніч працюватимуть новорічні кав'ярні та сувенірні альтанки...

Біля «Екрану» було майже безлюдно. На зупинці тролейбуса товклося кілька людей, та й ті якраз поїхали, коли я вийшов з маршрутки біля похмурої закинутої будівлі. Якась бабуся ще стояла біля входу в підземний перехід, на широкій коробці лежало кілька блискучих гірлянд та статуетка невідомого звіра – чи то собаки, чи то ведмедя. Я підійшов ближче.

- Сину, - гукнула вона мене, зрадівши. – купи вже ці гірлянди, - вказала вона на коробку, - я вже втомилася, змерзла, віддам за безцінь. Хочу вже додому. Адже незабаром Новий рік! Ми з сусідкою домовилися в неї зустрічати, а я тут затрималась...

- Та мені вони не потрібні, - знизав я плечима. – В мене і ялинки немає.

- А це чого ж так? – спитала бабця, здивовано зиркнувши крізь скельця окулярів. – Хоч би гілочку поставив! Все ж веселіше, і настрій піднімається. А гілочок біля ялинкових базарів купа лежить. Он, дивися: вибери собі! – вона махнула кудись за кінотеатр.

Там, і справді, осяяна тьмяним світлом кількох ліхтарів, знаходилася огорожена ділянка, де продавалися ялинки. Навіть ще кілька новорічних деревець стояло під парканом, а невисокий бородатий чолов’яга складав їх у фургончик з намальованими на його опуклих боках ялинками й гірляндами.

- Та мені не треба, - посміхнувся я. – Тільки в квартирі насмічу.

- От ти непробивний! – раптом розсердилася бабця. – Насмітить він. Новий рік, диво, казка навколо, а він - насмічу! На!

Вона раптом згребла з коробки й тицьнула мені в руки свої гірлянди, а також маленьку фігурку невідомого звіра й промовила:

- Якщо собі не поставиш ялиночку і не прикрасиш, то віддаси тому, кому воно потрібно буде! – і потупцяла сходами вниз, у підземний перехід. – От молодь пішла! Новий рік не святкує! Це ж треба! З Новим роком! – гукнула вона мені раптом, обернувшись. – І бережися сьогодні! Якщо байдужість в тобі переможе – то помреш сьогодні! А якщо ні, то щастя своє зустрінеш!

Я здивовано подивився, їй вслід. Такі спонтанні побажання були не пустими словами! У нашому Відділку працюють лише люди, спеціально відібрані, такі, які мають гарно розвинену інтуїцію та звертають увагу на незвичні й дивні, здавалося б, речі. Отакі слова, які звучать в певному місці і в певний час, як правило, мають силу збуватися.

Я кліпнув по-особливому, активувавши лінзи, які давали змогу розгледіти істинну сутність бабці і завмер: була відьмою. Але неактивною. Просто мала певні задатки, але так і не використала їх у житті. Ох, слова жінки пророчили не дуже гарну перспективу.

Я розгублено пошурхотів блискучими гірляндами, зелена, жовта й блакитна. Святковими мотузками звисали з моєї долоні, поколюючи фольгою. А на них сидів пелехатий вовк, майстерно вирізаний із цільного каменю. Статуетка несподівано виявилася досить важкенькою і дивовижно гарною. Вовк мав умиротворений і навіть задоволений вигляд. Я знизав плечима, сховав гірлянди в рюкзак, а вовка запхав у кишеню куртки. Потім пройшов до закинутого «Екрану», котрий був весь розмальований графіті, обліплений оголошеннями, брудний, із забитими дошками вікнами і з пощербленими сірими стінами. Налаштувався на відповідний лад. І відчув його присутність. Вампір був тут. Всередині будівлі.