Найяскравіша емоція і найчастіше переживання.

Найяскравіша емоція і найчастіше переживання.

Минали дні і тижні в нашому високогірному монастирі. Квестіум продовжував практикувати шлях самопізнання і знаходитися в праці. І от прийшов час нової зустрічі Квестіума та Селентіума. Монах-наставник запросив учня знову на прогулянку. Вони сіли на схилі гори і почали розмовляти.

– Вітаю тебе, Квестіуме. Уже кілька тижнів я не турбував тебе своєю присутністю, даючи таким чином тобі бути з самим собою і практикувати самостійно. Сьогодні я не буду навчати тебе в прямому змісті цього слова. Не буде ані повчальних розповідей, ані напоумлень.
– А що ж тоді буде, наставнику?

– А буде, свого роду, іспит сумління. Сьогодні ти будеш ділитися своїм досвідом зі мною.

– Сподіваюся, Селентіуме, це не буде іспит на кшталт того, коли той, кому не цікава відповідь, розпитує того, хто не може на питання відповісти?
Селентіум розсміявся:

– Ні. А проте це може бути іспит на кшталт того, коли треба приходити на іспит із "свіжою" головою, тому що багато в чому треба розбиратися вперше. А життєвий іспит краще здасть той, хто вміє забувати.

І тут уже розсміялися обоє.

– Добре. Отже, давай так: ти розповідатимеш мені про свої глибинні кроки на шляху самопізнання, а я, якщо треба, буду тебе чимось доповнювати та задавати питання.

– Знаєш, Селентіуме, за весь час мого перебування в монастирі я думаю, що найяскравіша емоція і найчастіше переживання в нашому житті – це страх. Страх перед смертю. Боязнь, що скажуть мої близькі в тому випадку, якщо я не виконаю їхніх сподівань або не виправдаю їхньої довіри. Страх перед втратою когось або чогось. І багато чого іншого в цьому плані.

– Добре. Мені зрозуміле твоє осмислення та пізнання! Але виникає питання: як можна звільнитися від страху і чи можна звільнитися від нього взагалі?

– Селентіуме, можливо, ти сам даси мені правильну відповідь стосовно цього питання. Тобі ж видніше, ти ж мудріший за мене.

– Е-е-е, ні. Мудрість приходить із роками, але користуватися нею заважає маразм, що приходить у старості.

Вони обидва засміялися. А потім монах додав:

– Ти мусиш розуміти, що немає "правильно" або "неправильно". Є тільки усвідомлене або неусвідомлене життя. Істина у кожного своя. Кожному з нас притаманна впевненість у правильності власної думки. Істина для кожного з нас співпадає з власною думкою про суть речей та світобудову, яка пізнається із власного досвіду. Властиво, істина не є однією й тією самою для кожного з нас. Тому що ми осягаємо питання різного рівня глибини, маючи у своєму обсязі різний рівень інтелекту... Кожен індивід має своє розуміння істини, тому він не сприймає щось, що лежить за його розумінням істини. Осмислення, розуміння тої чи іншої істини може змінюватися день від дня разом із розвитком людського інтелекту та споглядальності. До тих пір, поки людина не осягне вищої істини. І то вона може відчути це тільки всередині себе. Оточуючі ж побачать це лише по переміні її життя. Отже, тому в своїй практиці шляху самопізнання ти можеш спертися лише на власний досвід. А тому з позиції власного досвіду поділися зі мною: то можна все-таки подолати страх? І чи можна звільнитися від нього вповноті?

Селентіум замовк і почав вдивлятися в очі Квестіума. Той же, в свою чергу, помовчав трохи і продовжив розважання:

– Все, що нас оточує, те, що ми споглядаємо, відчуваємо і осягаємо, в тому числі наші відчуття, – це ілюзія. Їх не існує. Тому що все, що є навколо нас, – воно непостійне. Тому що все проходить, старіє, помирає, ламається, ржавіє, гниє, засихає, зникає. Незадовільно, тому що втрачаючи щось або когось, ми завжди отримуємо розпач. Або, отримуючи щось, нам завжди хочеться більше, тому ми ніколи не маємо постійного почуття задоволення. Все, що нас оточує, безособове. Тому що все, що існує, не може бути самодостатнє саме в собі, не може бути самопродуктивним, самокомунікабельним, не в силі самостійно жити, відповідаючи на всі виклики життя. Все існує лише в причинно-наслідковому колі, яке Будда називає "колом сансари", а Соломон – "марнотою марнот". Отже, якщо все, що нас оточує, в тому числі і страх, – є ілюзією, і страх не є, а проявляється, то боротися треба не із самим страхом, а звільнятися від його причини. Причина ж страху – це наш розум.

– Дуже цікавий твій хід пізнання. Продовжуй, мій друже, – сказав Селентіум.

Квестіум продовжив:

– Те, чого нам треба досягти, – це очищення і відсторонення від усього, що нас оточує... Шляхом, знову-таки, медитації, та безмовності. Шляхом цієї практики ми можемо також відсторонитися, від думок. Тому що думки – це те, через що страх проявляється.

Наступним кроком, коли приходить розуміння непостійності, незадоволеності та безособистісності всього, що нас оточує, є розуміння того, що, якщо не існує в цьому світі нічого, то немає і абсолютно нічого, що ми б мали розглядати як "моє". Тому що немає абсолютно нічого самостійного, то нічого і ніхто не може для мене належати. Тому, якщо ми розуміємо, що не існує нічого, що є "моє", що все, чим я користуюся, є дочасним і кінцевим, то це значить, що воно, як прийшло, так і піде. Перестану існувати і я. А тому треба дякувати за те, що я маю сьогодні, робити те, що я можу робити сьогодні, якнайкраще, не намагаючись ставити для себе за мету стяжання та надбання. Просто жити тут і зараз, роблячи те, що я можу, якнайкраще. Тому що все, що ми робимо, ми повинні робити якнайкраще. Бо основою усього нашого життя є: робити добро, віддалятися від зла та контролювати розум.

– Добре, Квестіуме. Якщо не треба прагнути до результату, то для чого треба робити в сьогоднішньому дні все добре?

– Як на мене, Селентіуме, якщо все в житті приносить страждання, то роблення зла приносить більше страждання для тебе самого. Тому що твоє зло несе наслідки і для тебе самого, і для оточуючих. Врешті-решт, треба відсторонитися від усього і навіть від карми. Проте, на початках хороша карма краще, ніж погана карма. А добрі справи її очищують.