90 –ті роки.

Створене  Іваном  підприємство не приносило  очікуваних доходів. Так , якась копійчина крутилася, та її  ледь-ледь вистачало на  заробітну плату  робітників . 

   Одного разу, перебуваючи по справах у одного  голови колгоспу, останній познайомив його із місцевим агрономом.  Той  мав  багатого родича в Англії і отримував від нього час від часу фінансову допомогу. Маючи вільні  готівкові кошти, Антон, так звали агронома, шукав шляхи  інвестування їх  у бізнес.

  Якраз тут і знадобився Іван із своїм закритим  товариством.  Провівши деякі організаційні питання по  статутному фонду і долі  його учасників,  хлопці взялись за справу.   Вирішено було кошти нового учасника вносити в банк на рахунок товариства як внесок  у статутний фонд і використовувати їх на виробничі цілі в міру потреби.

    На зборах учасників Антона призначили виконавчим директором ,він прийняв на роботу на відповідальні посади надійних спеціалістів, здебільшого близьких своїх родичів  і підприємство запрацювало з  новою силою.

       Основним видом бізнесу була випічка  хлібобулочних виробів і реалізація їх  в мережу роздрібної торгівлі.

      Виручка поступала в касу, безготівкові кошти в банк  і підприємство почало ставати на ноги.

  Але це були 90 –ті роки.  Період розквіту такого явища ,як рекет. В кожнім податкові органі, в банках ці «товариші» старалися влаштувати своїх інформаторів, які б зливали їм інформацію про фінансовий стан підприємств.

    Ось одного разу Іван , приїхавши в офіс товариства, зустрів там дуже засмученого виконавчого директора.

• Антоне , чому в  тебе такий кислий вид?- запитав Іван.
• Розумієш, є проблема, не знаю як тобі її розказати.
• А ти розкажи прямо так як є.   

І він почав розказувати, що приїхали  вчора  до нього  рекетири і почали вимагати плату за «кришування» бізнесу. Запросили за свої послуги символічну плату по 100 доларів в місяць. Антон був  вражений таким нахабством незнайомих йому людей і сказав, що платити не збирається.  Тоді вони застерегли його від  необдуманих рішень, ще і  пригрозили.

  Іван поспівчував товаришу , але висловив свою особисту думку про цю ситуацію.

• Справа твоя, платити чи не платити, не такі вже і великі гроші при наших оборотах. Можна і заплатити, щоб не наражатись на неприємності. Зараз настали такі часи, що за все треба платити,- сказав Іван.

Антон в думках шукав вихід, а потім запропонував наступне:

• Моя сестра працює бухгалтером у  приватній фірмі у Львові. В неї, а вірніше у її директора є зв’язки в тих кругах, то може  зможе чимось нам допомогти. Пропоную запросити аудієнцію через неї в директора львівської фірми, щоб через нього заручитися підтримкою від настирливих хлопців з Тернополя,- висловив свою думку виконавчий директор.

   Іван його підтримав. На наступний день  хлопці їхали до Львова на переговори.

   Переговори були короткими.  Львівський бізнесмен пообіцяв все владнати та запропонував забити «стрілку» із тернопільськими рекетирами , домовитись з ними про місце і час зустрічі і телефоном повідомити йому.  На цьому і закінчились переговори.

 Іван вже було відлучився від справ переданої в керівництво Антону фірми, та через  деякий час  зустрівся  з ним і поцікавився як вирішилось питання  із  рекетом.

   Антон  з усмішкою радо розповів , що всі питання уладнав із львівськими хлопцями.

  Розповів, що він їздив на  «стрілку» але участі в перемовинах не брав. Просидів неподалік в автомобілі і споглядав сам процес переговорів. Переговори  рекетирів тривали не більше п’яти хвилин. Вони,розмовляючи обмінялись якимись незрозумілими Антону жестами ,потім потиснули одні одним руки  і розпрощались. Тернопільські  розвернулись і поїхали по своїх справах, а львівські підійшли до Антона і сказали, що всі питання вирішено позитивно. Тепер він нічого нікому не буде платити. Побажали йому успіху і поїхали на Львів.

    Розповівши це , Антон задоволено  відповідним жестом показав , що він не збирається платити рекету і вміє домовлятись із потрібними авторитетними людьми на свою користь.

    ***

 Пройшов рік і знову якось випадково знову зустрівся Іван з Антоном і запитав його про справи. Той  похнюпившись  розповів, що приїздили хлопці  зі Львова з проханням допомогти їм , тому що вони попали в дуже скрутну ситуацію , попали в аварію і розбили автомобіль свого шефа.  Ремонт обійдеться  мінімум 10 тисяч доларів, і просять Антона допомогти  їм покрити  хоча би половину цих витрат.  На  що він неохоче але погодився.

   Іван, усміхнувшись, відповів: «Скупий платить двічі !»