VII. Роздум та розплата

Лишалося кілька днів до весілля. Джеймс вже не з'являвся біля мене так часто, як це було раніше. Любов його згасла. А водою була я. 

Любов це щось прекрасне. Кожен мріє її знайти, а до когось вона приходить несподівано. Але кохання не може бути, коли одружувати, бо так вимагають батьки.

За майбутнє треба боротися. Потрібно знайти рішення проблем. Але яким чином? Ціною власного життя? Чи жертвувати життям інших?

Чи справді любов щось прекрасне? Вона лікує рани? Чи може створює якісь дива? Любов породжує й інші почуття: невзаємність, зневіру, ненависть, помсту. 

Раніше вважала, що любов змінить моє життя. Я знайду принца, покохаю його, а він мене. Ми створимо сім'ю. Я стану королевою Езаре. Стану гідною правителькою і зможу гідно йти в ногу зі своїм народом. 

Я майже створила сім'ю. Але не через любов. Примусово. Хотіла я такої долі? Ні! Хотіла я такого життя? Звісно що ні! Ніхто не хотів би опинитися на моєму місці. Абсолютно. 

Бути багатою та нещасною весело. Нові пригоди кожен день. Спочатку в мені жевріла надія, що у мене вийде щось змінити. Скасувати весілля, допомогти королівствам. Але цей йолоп Джеймс закохався. У ньому теж жевріла надія в наше майбутнє. Він хотів цього шлюбу. А я повелася, що він допоможе мені. 

Не можна нікому довіряти.

Тепер це моє гасло. Життя принесло мені урок, що люди дуже жорстокі. Вони хочуть своєї досконалості і бути вище інших. Йти по головах. Звичайно у них це виходить і в мене вийшло. Я нарешті почала відчувати свободу. Але тепер клеймо вбивці буде на мені назавжди.

Мені сподобалося вбивати Ельфіру. Я відчула, що помстилася за бабусю, але сама вона не приходила більше до мене. Іноді думала, що це через вбивство цієї тварюки. Може так і є. Я не жалію, що лишила її життя. Рано чи пізно це випливло б на поверхню і її вбила інша особа. А може і я.

Полегшило мені муки, якщо я себе б вбила? Чи можна було це зробити раніше і не мучити інших? Ні! Інші люди б страждали від злих намірів Ельфіри. Хто знає які вона трави продавала. Я полегшила іншим життя. В королівстві точно знайшлися б люди, які як і я жадали її смерті. Ельфіра - зло. Це факт. Я також. Але на благо королівства. 

Що тепер робити? 

***

Я мчуся до тронної зали. Цокотіння туфель роздається ехом по коридору. От я вже тут. Настав мій час. 

Я увійшла до зали. Всі члени королівських родин були на місці. Саме так, як мені треба. 

— Дорогі сім'ї. У мене є для вас дуже важлива новина. Знаєте, дізналася я про неї зовсім недавно.– глянула спочатку на Джеймса, потім на маму. 

— Що за новина?– запитав батько. 

— Ви будете від неї в шоці.– всі затамували подих.– Члени родини Стюарт знають, що дев'ять років тому померла наша бабуся Анна, королева Езаре. Померла, як кажуть, власною смертю.

Вигляд матері був дуже здивований, водночас і роздратований.

— Але це не так.– голосно сказала.– Причиною смерті королеви Анни Стюарт стало отруєння миш'яком. 

Шок. Я оглянула кожного, лише матір не видавала жодних емоцій. 

— Ви спитаєте, хто саме підсипав отруту в їжу? Кухар? Покоївки? Ні! Наша вельми шановна матір, королева Міранда. 

— Ти!?– гримнув батько.— Ти вбила мою матір!? Як ти могла!? Я тобі довіряв всім серцем. Все віддав тобі! А ти таке вчинила!

— Та чому ти їй віриш!? Звідки ти знаєш, що це правда? І взагалі, люба Екліпсо, звідки у тебе це?– верещала матір. 

Я мовчала, але даремно.

— Вона..відьма.– сказав Джеймс.– Вона бачить, чує і говорить з духами. Так як і з духом вашої матері, колишньої королеви. Це вона розповіла Екліпсі про це. А ще..Екліпса вбила людину. 

— ТИ! ЗРАДНИК! Поклявся своїм життям! Тепер у тебе його не буде.

— Що? Відьма? Вбивці?– кричав Фрідріх.– Як ми можемо зв'язати долю коровіства з цими..не знаю взагалі що казати. Весілля не буде! Ні одного! Ні іншого! Ми поїдемо звідси. Але спочатку..я хочу бачити, що цю відьму спалять. 

— Вибач, дочко. Такі закони...– вів батько.— Варто, заберіть її!

Двоє охоронців увійшли та забрали мене під руки. Я ослабла. Вони тягли мене до самої темниці. Потім кинули, як ганчірку, та пішли геть.

Темрява. Сирість. Лише зверху маленьке віконце та шість залізних прутів. Звідти долинав тупіт кінських копит і скрип колес. Люди щось обговорювали. Мабуть, мою страту.

Я варта своєї смерті. Вбивши людину, занапастила своє життя. Ніяк не думала, що скоро помру. В цьому винний Джеймс.

Я вважала, що він не буде говорити. Але тепер, коли язик у нього розв'язався, повинна забрати з собою його душу на той світ. Він пообіцяв себе за мій секрет. 

Оглянувши камеру, придумувала план, аби втекти з неї. Помста за себе повинна відбутися. Я хочу вбити Джеймса. Але чи зможу це зробити?

***

Вечір. Стража підійшла до мене. Відкривши грати, вони витягли мене і повели кудись. Відкрила очі і побачила, що місце для страти вже готове. Мене прив'язали до дерев'яної, широкої колоди. Сухе сіно кололо мої босі ноги. 

Зібралося чимало людей подивитися, як принцесу-відьму будуть палити. Серед них я побачила Лорену, маму і тата, Фрідріха, Ліама і Джеймса. Менших моїх не було. Священник з факелом підійшов ближче. 

— Народе Езаре!– почав він.— Сьогодні ми спалимо відьму Екліпсу Стюарт. Неприпустимо, щоб в нашому королівстві водилася нечисть. Що ти, відьмо, хочеш сказати наостанок? 

— Згорю я, палатиме і королівство! ПРОКЛИНАЮ ВАС ВСІХ! 

Факел опустили і підпалили сіно. Дим почав все більше і більше поширюватися. Вогонь почав опалювати мою шкіру.

Пече. Болить. Дуже боляче.

В тяжких муках я померла. 

***

Ніч. Завтра Ніцше їдуть. Джеймс втік із замку. Повернувшись на місце спалення з горщечком, він зачерпнув попіл своєї коханої і пішов до саду. Він викопав яму під кущем улюблених троянд Екліпси і висипав рештки в сиру, холодну землю.