V.Дивна поведінка

Пройшло кілька тижнів. Я бачила, як всі вірять в те, що ми з Джеймсом закохані. Часом й сама так думала, але не можна. Тоді нашому плану кінець. 

Я дедалі частіше бачила привидів. До мене приходив дух бабусі. Вона мене попереджала, що не варто говорити Ельфірі про свої можливості. Відьма не так, ким здається, казала бабуся. 

***

Після вчорашнього дощю, сад наповнився дивовижним ароматом квітів. Я вже дочитувала книжку, як коло мене з'явився Ліам.

«Давненько ми з тобою отак просто не говорили.»

Відклавши літературний витвір мистецтва, беземоційно подивилась в очі принцу. 

— Квітко, ми давно з тобою не говорили.– вів він.

— Не називай мене так. Я вже не твоя квітка. Ти сам обрав такий шлях, Ліаме.– незадоволено мовила я.

— Так? Ти думаєш, що я хотів весілля з твоєю сестрою? Терпіти її не можу!

— Я тобі не вірю. Знаю від перевірених людей, що ти багато брешеш. І вміло. Але це тобі просто так не зійде з рук. Пам'ятай. Я зроблю все, аби ти заплатив за моє розбите серце.– я встала з лавки й пішла геть. Мені було гидко дивитися на нього після всього, що він зробив. 

Можна подумати, що Ліам нічого погано й не робив. Це ж була не його воля, що він обрав Лорену. Я скажу навпаки. Марта добре працює. Вона говорить усе, що чує сама. Тож, коли в черговий раз підряд заводилась розмова про весілля, то вона чула, як Ліам розхвалював свою наречену. А потім він мені в очі каже, що це не його вибір. 

Ха-ха-ха.

— Вірити йому, те саме, що прив'язати камінь до ноги й стрибнути в річку. Потягне на дно. – мовив Джеймс.

— Тут ти правий.– ми замовкли. Я підняла на нього очі. Джеймс дивися на мене своїми і не відводив погляд. 

— Що з тобою?– запитала, але він не спішив мені щось говорити.

— Знаєш, я тільки зрозумів, яка ти прекрасна.– щоки залилися рум'янцем і обличчя відвернула від принца. 

— Дякую.– це мене дуже засоромило. Я не очікувала цього від Джеймса, але мене це ще й збентежило. 

— Два тижні. Треба щось думати. Вже варто знайти спосіб, аби донести всім, що весілля дурна ідея. 

Я задумалася. Звичайно, мала спосіб, аби довести, що ми не варті одне одного. Але з іншої сторони це погубить мене. Озвучувати думки не стала. Ще занадто рано, щоб він знав хто я така. 

Тож, ми не вирішили, що будемо робити. Можливо, Джеймс знайде спосіб. Якщо ні, то в останній момент розкажу свій секрет. 

***

— Сядьмо на коней та провідаймо Ельфіру. Ми давно не бачилися.– мовила до Джеймса, що стояв коло дерева. Він схрестив руки та з-під лоба дивився на мене.

— Ти думаєш це гарна ідея тікати посеред дня? Хочеш аби нас вбили за це?

— О, ну якщо нас лишать життя, то й весілля не буде. Шукай позитив в цьому.– посміхалася на всі зуби. Він поморщив носа, а потім став на ноги.

— Добре, наречена моя, їдьмо до нашої подруги.

Раділа, немов мала дитина. Я забрала Кризаліс, а Джеймс свого Сомбру. Сівши, швидко помчалися до подруги.

Я відчувала себе вільною. Хотілося вірити, що я ніколи не була принцесою. Що у мене звичайне життя. Але як тільки згадувала ким я є, то хотілося плакати від думок. 

Виднілась хатина Ельфіри. Сама білявка сиділа на лавці коло будиночку і щось робила. А коли під'їхали ближче, то вона встала. Ми злізли з коней і Фіра підійшла до нас.

— Джеймсе, Екліпсо! Я рада вас бачити! Що вас сюди привело?– питала вона.

— І ми раді.– почав принц.— Наречена захотіла тебе провідати. От і приїхали.

— Як ти?– вставила слово і я.

— Можливо буде краще обговорити все за чашечкою чаю?– запитала білявка. Ми мовчали, але вона зрозуміла, що згода не потрібна. 

Усі як один зайшли до хатини. Фіра пішла робити напої для нас. Ми лиш спостерігали за нею. Через пару хвилин чай був готовий. Від мого йшов запах м'яти і малини. Нове поєднання, яке не відчувала я. Від напою Джеймса доносився аромат вишні. Що було в Ельфіри сказати не могла, запахи змішалися. 

— Розповідайте. Як справи в замку? Ви боритеся проти батьків і весілля, чи вже обружені?– питала подруга.

— Ще ні. Але план, хоч і повільно, але діє ефективно. Часу мало, роботи багато. Заручини скоро.– казав Джеймс. Я кинула на нього незадоволений погляд. Він лише посміхнувся.

– Так.– протягла голосну і відпила трішки.— А ти як тут? Що нового?

— Ой, ну що у мене може бути нового? Недавно ходила в місто продавати усілякі трави лікувальні, чаї смачні.– раптом вона зірвалася з місця і кудись зникла. Ми переглянулися, а потім Фіра повернулась, тримаючи щось в руках.

— Що це в тебе?– запитала з цікавості.

— Сапфірова підвіска. Багато народів вважали камінь талісманом мудреців. Саме він дарував можливість мислити більш широко і знаходити правильні рішення в складних моментах. Тому, я вважаю, зараз він тобі дуже потрібен. За деякими легендами - це скам'янілий напій безсмертя. Можливо ще й вічно житимеш.– вона віддала мені в руки.

— Навіщо ти свої гроші на мене витрачаєш? Не варто було.

— Ні. Нехай це буде подарунком на твій пройшовший день народження. Добре?– я посміхнулася їй. Джеймс допоміг вдягнути прикрасу. Обійнявши Ельфіру, глянула краєм ока у віконце. Починало сутеніти. Це, особисто для мене, було погано. Із заходом сонця мені починають чутися голоси духів, являтися мертві. Аби цього уникнути, поспішила прощатися з подругою.

— Дякую за візит. Була рада вас бачити.– провела Фіра. Ми сіли на коней й поїхали додому. 

Я вже чула шепіт духів. Вітер розвивав моє густе, коричневе волосся. Боялася, що можу злякатися цих видінь в лісі, тому дуже спішила повернутися. Дякуючи Богу, встигла до заходу сонця. 

Тварини були в конюшні. Ми поверталися до замку. 

— Екліпсо, а якщо ми не зможемо нічого зробити з весіллям, то що буде?

— Цікаве питання. Але я впевнена, що ми все встигнемо. 

— Зрозумів.– похмуро сказав Джеймс.

— А що таке? Чому тебе це бентежить?