ІІІ.Разом проти всіх

Джеймс підбіг до мене та став на коліна.

— Я не вірю своїм очам!– казав він.

— Джеймсе, я не хочу цього шлюбу! Будь ласка, не треба!

— Принцесо, у нас немає вибору. Повернімося в замок? Твоя мати місця собі не знайде.

Я поглянула на нього сумними очима. Його були не менш. Джеймс дав мені руку. Піднявшись, дійшли до дверей.

— Я зараз.– сказала я йому. Принц вийшов, а я повернулася до Ельфіри.

— Люба, я чим зможу допоможу. Ти завжди зможеш прийти до мене.

Я обійняла її, міцно-міцно. Не зважаючи на те, що живе вона більше, ніж я разів у десять, я могла довіритися їй як рідній людині.

Я попрощалась і вийшла з будинку. Джеймс підсадив мене на коня, а потім і сам сів.

— Джеймс, не будемо спішити, добре?

— Звичайно.

Далі їхати в мовчанні. Я була дуже втомлена і виснажена подіями. Голова лягла йому на спину, а руки зімкнула навколо нього.

— Навіщо ти мене шукав?– майже пошепки сказала я.

— Тільки заради твоїх батьків. Ти б бачила, що було з вартою, коли твій батько дізнався про це.

— Не хочу навіть думати.

Пауза. Мовчання перервав принц.

— Це правда?

— Що саме?

— Що тобі подобається мій брат.

Я замовкла. Було болісно про це говорити.

— Я зрозумів. Значить подобається. Я тобі от що скажу.  Він не такий, яким здається. Насправді він жорстока людина, але це приховує. Хочеш вір, хочеш не вір. Діло твоє. Хочу, щоб ти просто знала.

— Я не знаю, чи вірити тобі. Я тебе вперше в житті побачила. Але ти кидаєшся шукати, не знаючи мене. А Ліам..він чомусь не пішов слідом за тобою.– пауза.— Невже я була для нього іграшкою? І його "кохання" це фальш?

По щоці побігла гаряча сльоза. Я її витерла.

— Не треба плакати. Ти його знала лише кілька днів. Ти не могла знати його намірів. Ти занадто юна, аби зрозуміти його наміри. Знаєш, кохання затьмарює розум. Воно підштовхує робити дивні речі.

Мовчала. Джеймс наспівував якусь пісню: 
 

L'amour va couler
Elle est comme un bateau dans l'eau
Et tu es mon seul amour
Les vivants m'ont demandé¹
 

Темна і глибока ніч. Бачу світло замку. Ніхто не спить. Мене чекають. Боюся, що буде мені непереливки за цю витівку. 

— Принце Джеймс, як звуть твого коня?

— Це мій вірний Сомбра. Він зі мною вже п'ять років. З малечку ростив свого друга. 

— Я також люблю коней. У мене своя кобилка. Звати її Кризаліс.– я затихла, зробивши паузу.— У нас багато спільного.

Він нічого не сказав. Ми приїхали до замку. Джеймс зняв мене та повів до тронної зали, де мене чекали неприємності.  

Варта відкрила нас вхід. Всі були здивовані. Мама піднялася та підійшла до мене. Вона обійняла так сильно, наче тільки народила. 

— Екліпсо, хто з тобою це зробив?– запитала, беручи моє обличчя в свої руки.— Я негайно накажу стратити цього блазня. 

— Якщо і стратити, то тільки мене.

— Що?– грізно сказав батько.

— Те що чуєш, тату. Я сама втекла з цього замку. Са-ма. Я не можу жити в цьому хаосі. Ви вирішили, що буде краще, якщо без моєї згоди одружити мене на тому, кого я в очі не бачила. Хіба не так? Питали ви у мене, чи зайняте моє серце? Ні. Звичайно ні. Вам аби для королівства було вигідно. Лише для королівства! 

— Я тебе почув, принцесо Шимер. Але любов до хорошого не приведе. Знаю на собі. Через любов ти стаєш слабким, вразливим. Таким як ти, Екліпсо. Це питання більше не обговорюється. Ми вже почали готуватися до весіль. Тому йди до себе в кімнату, переодягнися, омийся і обдумай все. Для тебе це буде краще. 

Я розвернулась та пішла. 

— Я проведу її.– мовив Джеймс та пішов за мною.

Ми вийшли з тронної зали. Принц йшов мовчки, як і я. Було відчуття пригнічення, було важко на душі. Я нічого не могла вдіяти.

«Може й справді варто перестати боротися проти волі батька? Я взагалі не маю права йому заперечувати.»
 

Ми дісталися моїх покоїв. Я повернулася до Джеймса. 

— Дякую, Джеймсе. Надобраніч.

Мені відкрили двері, і ввійшовши, скинула це лахміття з себе. Марта приготувала мені одяг-нічнушку. Після водних процедур я накинула на себе її.

В двері постукали. 

— Ваше Високосте, можна увійти.– звучав голосок Марти.

— Заходь.– дівчина увійшла з тацею в руках. Потім вона поставила її на стіл.

— Принцесо, ви точно голодна. Будь ласка, поїжте. 

— Ох, Марто. Щиро тобі дякую. Хоч ти про мене піклуєшся.– усміхнулася їй та сіла за стіл. 

— Принцесо, я сподіваюся з вами можна говорити відверто?

— Так.

— Я чула ваш діалог з батьком. Ви справді не хочете шлюбу з принцом Джеймсом?

— Ох, Марто. Я вже не знаю, що я хочу.– повернулася до неї обличчям.— Ще кілька днів тому я думала, що буду дружиною Ліаму. Ні, я не думала. Бо знала, що Лорена буде нею. Я не прогадала. Вони одружаться.

— Ви кохали Ліама?

— Кохала? Це голосно звучить. Ні. Це, скоріш за все, було захоплення. Так, він гарний, вихований. Я думала, що між нами спалахнула іскра. Але я помилилася. Ця іскра так швидко згасла, не розпаливши маленького вогника.

— А Джеймс? Він говорив, що..

— Що він поїхав одразу на мої пошуки, а Ліам лишився тут? Чи те, що він поїхав на мої пошуки, лише заради моїх батьків?

— Кхм..скоріше це трішки по іншому було.

— Що саме?

— Коли він тільки приїхав, то я прийшла до ваших покоїв, але коли зрозуміла, що вас немає, то одразу кинулася до короля. Він почав дуже злитися. Ваша мати..я ніколи не бачила її такою злою. Вона наказала варті вирушати на ваші пошуки, але принц Джеймс сказав, що він сам знайде вас. Він сказав, що знайде вас ціною власного життя.

— Виходить, що він сам мене шукав по всьому королівству?

— Так. Але ні разу не бачивши ваш, він пішов на ваші пошуки. Ви не знаходите це дивним?

— Можливо у нього були портрети?

— Я не про портрети. Я про те, що він вами дорожить, як ніхто інший. – вона замовкла.— Не був би він принцом, може і у нас щось було. Але ви ні в якому разі не приймайте це близько до серця. Я не намагаюся у вас його забрати.