II.Без згоди, без любові

Охоронці відчинили вхід до тронної зали. Король Фрідріх та батько були вже там. Так само як мати та Лорена. Коли сестра побачила, що я та Ліам зайшли під руку, обличчя її почервоніло.

— Доброго дня всім присутнім.– мовила та стриманно поклонилася.

— Доброго, дочко.– батько оглянув всіх важким поглядом, коли ми сіли за стіл. Лорена сіла напроти Ліама, а я коло нього.

— Ми вас зібрали для важливих переговорів.– вів король Фрідріх.— Це стосується долі наших королівств. Я хочу, аби одна з вас одружилася з моїм сином. І я думаю, що найкращий варіант для мого сина є принцеса Екліпса.

Всі охнули. Лорена піднялася і почала кричати:

— Як ви можете таке казати!? Я гідна стати дружиною вашому сину. А ви просто знехтуєте тим, що я майбутня королева Езаре!

— Заспокойся, Лорено. Я не все сказав.– вів далі король Аурани.— Екліпса одружиться з моїм старшим сином Джеймсом і стане спадкоємицею трону Аурани.

Всередині мене все зіжмалося. Я не могла повірити, що мене видають заміж без моєї згоди.

— Далі.– говорив батько.— Лорено, ти справді спадкоємиця нашого трону. Тому ми вирішили, що ваш з Ліамом шлюб буде вигідний для обох королівств. Це остаточне рішення.

— Батьку, але як я можу вийти заміж, якщо я не бачила принца Джеймса жодного разу!?– говорила їм.

— Він прибуде через декілька годин. Тому, люба спадкоємице, йди готуйся зустріти майбутнього нареченого.– говорив Фрідріх.

Очі наповнилися сльозами. Я вибігла з тронної зали і швидко піднялась до себе. Запершися, сповзла по дверях і залилася плачем.

«Як вони можуть так чинити!? Я для них ганчірка, що мене можна використовувати задля власних цілей? Як так можна!?»

Я вирішила, що мені треба втекти із замку, аби мене ніхто не знайшов.

Закинувши свою сукню куди подалі, вдягла якесь лахміття та накинула капюшон на голову. Взяла свою саморобну сумку і підійшла до вікна. Хвала Господу, що вінко було не далеко від землі. Я вилізла і обережно почала спускатися вниз. Залишалося кілька метрів. Зістрибнувши, швидко озирнулась та побігла вузькими вулочками.

«У мене є одна знайома, яка живе перед лісом. Сподіваюся, що вона мені допоможе.»

Видніється ліс. Згодом і хатина. Добігла до дверей та постукала. 
Дівчина, старша за мене років на вісім, відкрила будинок.

— Екліпсо, що з тобою!?

— Будь ласка, впусти мене! Благаю! Я не хочу аби мене бачили. Я обіцяю тобі розповісти все.

Вона мене впустила і швидко зачинила двері. Я сіла на диванчик і вона примостилася поруч.

Мої руки були здерті, волосся розтріпане, обличчя червоним і повне сліз.

— Говори, люба.

— Ельфіро, мене видають заміж. Я люблю іншого. Але його видають за мою сестру.

Я розповіла все з найменшими дрібницями. Фіра сиділа збентеженою та розгубленою.

— Я тобі допоможу сховатися на деякий час у себе. Але якщо вони почнуть тебе шукати, то мене можуть стратити. Ти ж знаєш хто я. І якщо вони дізнаються ...

— Ми обидві такі. Але, на жаль, я своїм даром не можу користуватися. Хоч ти й можеш, але тебе спалять, Ельфіро. Я цього не переживу.

Тим часом в замок прибув на власному коні, Сомбрі, принц Джеймс.

Марта швидко побігла до покоїв принцеси.

— Принцесо Екліпса, прибув принц Джеймс.– мовчання.— Екліпсо?

Вона відчинила двері, але нікого не було. Марта попрямувала до короля, щоб повідомити про зникнення дочки.

— Ваше Величносте, принцеса Екліпса зникла.

— Що!?– його голос громом прокотився тронною залою.— Варто, як ви могли випустити її!?

Принци та королевичі не знаходили собі місця.

— Я сяду на Сомбру та поїду її шукати.– сказав Джеймс та швидко побіг до конюшні.— Невже це сталося через мене?

Принц відправився на пошуки своєї нареченої, в той час як Ліам обходив сади, теплиці та замок, в сподіванні, що вона десь тут.

Близився вечір. На вулиці прохолода. Ельфіра заварила чаю з ромашкою та м'ятою, аби я заспокоїлася.

— Фіра, чому я бачу сновидіння?– запитала я, дивлячись їй в очі.

— В твоєму роді були відьми. Я знаю про твою бабусю та прабабусю. Ми разом з ними чаклували, можна сказати. Вони були вправними відьмами. Але через те, що твоїй матері не передався дар, вона не знає, що ти така і твої предки. Саме через твою мати у тебе пригнічені сили, бо вона їх не має. Тому ти бачиш лише сновидіння. Можливо колись у тебе сили повністю відкриються.

— Тобто розуміння само собою передається?

— Не знаю. Мабуть.– вона відпила свого чаю. Я подивилася на небо.

— Знаєш, дивно це все. Я гідна стати королевою, але ж не такою ціною. Я не хочу виходили заміж за того, кого не люблю. Я не хочу під примусом. Це не правильно.

— Розумію. Не хотіла я б опинитися на твоєму місці. Тобі це важко пережити, важко сприйняти. Я рада, що я можу з тобою зараз говорити.

Почувся тупіт кінських копит. Білий силует наближався. Я заховалася, а Фіра залишилася.

— Ельфіра? Невже це справді ти?– говорив хлопець.

— Принце Джеймс, рада вас бачити. Що вас привело на окраїну Езаре?

— Не треба офіціальності. Для тебе просто Джеймс. Після того,  що ти для мене зробила, не знаю як віддячити.

— Та нічим не треба. Я допомагаю тільки хорошим людям. Ти саме такий. Тож, що тебе привело?

— Принцеса Екліпса зникла із замку. Я цілий день шукаю її, але не можу знайти. Я звинувачую себе в її зникненні. Знав, що це все погана затія. Але я не мав вибору. Скоріш за все, як і вона.

Ельфіра заховала очі.

— Джеймс, я чую серцем, що це не так. Я вже казала, що ти хороша людина? Можливо, коли ти її знайдеш, вам краще буде об'єднати свої сили? Поговорити з своїми батьками?

— Це гарна ідея, Фіро, але де ж її шукати?

Подруга подумки надіслала мені повідомлення:

— «Вибач, Екліпсо.»

— Як все це важко.– говорив Джеймс.

— Я знаю де вона.– очі принца розширилися.

— Скажи, благаю!

— Пройдімо всередину.

Вони разом зайшли до хатини. Я сиділа на диванчику, закривши обличчя руками.