Ми королівська кров. Наші предки ще V століть тому завоювали цю країну і посіли трон.
Першою правлячою особою королівства Езаре була Ніль, кровава та жорстока королева. Перші землі було захоплено нею. Її армія була найсильнішою за всю історію нашого королівства. Ніль боялися. Ніль поважали.
Наступників було досить багато. Всі притримувалися принципів, старша дитина короля - спадкоємець трону.
***
- Мірандо, до нас приїздить король Аурани Фрідріх Ніцше та його син Ліам. Було б непогано, аби хтось з наших дочок стали його дружиною. Це було б нам на користь.- говорив батько. Я стовіцотково знала, що заміж за Ліама Ніцше піде старша сестра Лорена. Вона завжди прагнула цього. Вона спадкоємиця трону.
- Чудово. Але котру із чотирьох дочок ми видамо заміж?
Так, дівчат у нашій сім'ї четверо, хлопців тільки двоє. Найстарша - Лорена(18 років), далі я(16 років), Розалінда(15 років), Ерік(14 років), Ерида(14 років) та найменший Веріан(9 років).
- Ерида ще молода для шлюбу. Розалінда також. Є лише Лорена та Екліпса. Але яку саме обере собі принц. - мовив батько.
- Я проти шлюбу з принцом.- заговорила Лорена.- Я хочу спочатку заслужити трон, батьку. Лише, коли я стану королевою, тоді вийду заміж.
- Люба Лорено, ти не розумієш на скільки це важливий шлюб для королівства. Вони багаті на різні коштовності. Наша країна процвітатиме. А коли наші землі об'єднаються, тоді ти зможеш заволодіти троном і Аурани. Хіба не прекрасно?
- Це чудово, батьку. Тоді треба зачарувати принца, аби план втілити.- Лорена піднялась та пішла геть.
Мою голову не покидали думки, що їхніми душами править жадоба до землі та багатства.
Мені від цього стало огидно. Не вимовивши жодного слова, пішла в свої покої.
***
Незабаром прибудуть король Фрідріх та принц Ліам. Я вдяглась в традиційні кольори Езаре та попрямувала до входу в замок.
Всі члени королівської родини були на місці. Карета королевичів під'їхала то східців. Коні зупинилися та відчинили двері. Згодом першим вийшов король, а за ним принц Ліам.
Моє серце пришвидшилося, коли очі зупинилися на ньому. До цього я бачила лише портрети принца, але вживу його врода ще більше вразила мене.
Здається, що світ перевернувся, коли наші очі зустрілися. Але обличчя не видавало жодних моїх емоцій. Принц же усміхнувся мені. Краєм ока побачила, як Лорена щулилась Ліаму, наче їй подарували коштовну річ.
- Вітаємо, королю Фрідріх. Раді вас бачити в нашому славетному королівстві Езаре.- вів батько, розхвалюючи Езаре.
- Доброго дня, королю Людовік. Радий прибути до вас. Це мій син принц Ліам.- говорив Фрідріх. Я помітила, що Ліам весь час дивися на мене. Щоб не образити принца, зтриманно усміхнулась, але голосний голос матері змусив мене сіпнутися.
- Пройдімо в замок.- сказала мати і сім'ями увійшли до палацу.
Всіх дітей відправили до саду, а правителі залишилися говорити "дуже важливі" речі.
Я дивилась за меншими братами та сестрами, поки Лорена тулилась до принца. Чесно кажучи, це виглядало дуже кепсько, іноді мені хотілося дуже сміятися, коли вона всякий раз вдавала невинну та безпомічну.
Розалінда, яка бавилася разом з іншими, принесла мені гарну квітку червоної троянди.
- Чарівна квітка, правда?- голос змусив мене сіпнутися зі страху. Повернувши голову, побачила Ліама, але потім швидко відвернулась, бо його обличчя було занадто близько до мого.
- Принце Ліам, будь ласка, ніколи так не робіть. По-перше, ви мене злякали.
- А по-друге?- сів він поруч.
- Я не хочу продовжувати.- замовкла, але потім повернулась до нього.- Так, квітка справді дуже чарівна. Це мої улюблені.
- Запам'ятав.- з кожним його словом було щось чарівне. Таке саме, як і в квітці, що лежала у мене на колінах.
- Чому ви покинули мою сестру? Ви наче дуже гарно проводили час разом.
- Знаєте, flos meus¹,-він нахилився до мого вуха,- вона зовсім мені не цікава.
«Боже, навіщо він це робить? З кожним його словом, з кожним рухом моє серце вистрибує з грудей.»
- Але це буде суто між нами. - додав він.
- Звичайно, принце.
***
Пройшло декілька днів. Фрідріх та Ліам залишилися у нас. Лорена досі намагалася прив'язати до себе принца, а я намагалася не потрапляти йому на очі.
Стук в двері.
- Принцесо Екліпса, король хоче вас бачити. - мовила моя покоївка.
- Добре, Марто.
Вже ж було цікаво, що на цей раз придумав батько. Він не просто так кличе в мирний час.
Йшовши коридором, наступила на свою сукню і почала падати. Але чиїсь руки схопили мене. Я зрозуміла, що це вже не дуже добре. Відкривши очі, побачила перед собою Ліама.
- Квітко, не забилися?- поставив мене на ноги та запитав він.
- Дякую, принце, все в порядку.
- Я бачу, що не все. Ви дуже хвилюєтеся. Це через мене?
«Звичайно через тебе, дурнику»
- Ні, мій батько кличе мене. Тому я хвилююся. Це не просто так.
- Так, це не з просту. Мене також кличуть. Тоді разом підемо?
- Не відмовлюся.- посміхнувшись мені, взяв під руку та разом пішли до тронної зали. Всередині мене розривало від емоцій.
Ліам. Це ім'я почало викликати у мене хвилювання. Кожен раз, коли бачу його, коли чую його ім'я, голос, серце колотить, наче скажене. Мені сниться його обличчя, його образ. Всі сни переповнені ним. В цих снах я бачу наше щасливе майбутнє, яке пройшло тернистий шлях.
Я закохалась у тебе, Ліаме.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
flos meus¹ - з латинської "моя квітко"
#6089 в Любовні романи
#210 в Любовна фантастика
#1463 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 06.01.2024