Немає проблем, той протиріч,
Нема знання й розуміння свого,
Коли вирішується доля — твоя чи то моя.
Давно не думаю про це,
Ні про життя, чи то про смерть.
Усе занадто, знаєте, порядно,
Хоча не завжди це суперечить,
Та й не завжди схожі теми,
Та мають, певно, спільний корінь.
Цей спільний корінь дає, надиво,
У чомусь різно-ідентичні речі,
І різні, самі схожі думи будуть —
У людей, тварин чи то рослин.
Усе так дивно, нелогічно мляве...
Невже це і є та суть "життя"?
Не вірю й не повірю я ніколи!
Копати глибше — щоб мізки стали
Плавленим медком, щоб відчуття ейфорії,
Цього екстазу від знання
І начебто безсмертного життя...
Бо ж помирають лише тоді,
Коли не бачать, не говорять,
Й не знають.