Ернесте, скажи, за ким подзвін сьогодні?
Поки небо з лавандовим кольором грає у хованки
Поки вітер у відчаї хитає вітрилами
Випий рому, на палубі кинь свої спогади.
Поки люди не вірять в магічних істот
Ти пірнаєш з русалками глибоко в синє море,як дім
Кажеш, так, ми єдиний в галактиці світ
І люди вважають тебе своїм.
Друже, що ж ти знаходиш у людях тих?
Сміється у відчаї кит.
А світанок такий, наче втративший глузд художник
Вилив фарби й століттями в них танцював
Ох, Ернесте, під твоїм пером негоже
Щоб старий, як пірат, довіку в морях блукав.
Кому треба скелетів дивних створінь
Щоб русалкам на сміх перелякані очі рибалок
Люди пруться в моря і вважають чуже своїм
Як трофеї беруть, забирають чужі життя.
Ох, Ернесте, скажи їм, ввійшовши в дім
Треба зняти брудне взуття.
В цій космічній гармонії хтось погасив нічник
І це досить глибока в своїх протиріччях тематика
В теорії магія в людях, в них самих
Та не всім задається практика.
Ернесте, скажи, хто наковтався спокою?
Бо зруйнованих нетрів уже виростають милі
Людство топить себе, накочує подзвін мрякою
Кити з криком складають душу...
Море журиться, обійнявши асани хвиль.
І ще трохи, накриє сушу.
Відредаговано: 27.12.2019