Розділ 4. Зейн і компанія

— Стій на місці, — скомандував Ехо.

— Я й так стою, — огризнулася Навія.

Квадроцикли наближувалися, а разом з ними — чоловіки та жінки, які заповнювали собою весь простір транспортних засобів. Всі як один здоровенні і одягнені в якесь лахміття, вони нагадували дикунів. Попереду — квадроцикл з єдиним пасажиром — високим міцним чоловіком зі сліпучо-білим волоссям.

Ехо відчув, як напружилася Навія і не побачив в цьому нічого хорошого. Квадроцикли оточили їх зі всіх сторін, шум моторів боляче врізався в вуха, Ехо на ходу складав план їхніх подальших дій, головне, щоб емпатка все не зруйнувала.

Коли мотори замовкли, білявий здоровань спустився на землю, на вигляд йому було років тридцять, очі прозоро-блакитні, ніс неодноразово зламаний, масивна щелепа висунута вперед. Загалом, він являв собою дивне видовище.

— Хто ви такі? — спитав він Ехо та Навію могутнім голосом. Решта «гостей» все ще сиділи в квадроциклах, пасивно спостерігаючи за тим, що відбувається.

Навія рішуче рвонула вперед, проте Ехо швидко вхопив її за рукав, змушуючи зупинитися.

— Мене звати Ейріз, — сказав він, — а це моя сестра, Агата. Ми йдемо до Аргосу, збираємося вшитися з цієї планети.

— До Аргосу? — здоровань багатозначно перезирнувся зі своїми супутниками. — Отже, у вас є ціла купа грошей.

Настала черга Ехо та Навії перезиратися. «Гроші? — подумав Ехо. — Що ж, прийдеться його розчарувати».

— Боюся, ми не надто багаті, — сказав він, знизуючи плечима. Головне виглядати геть непотрібними.

— То як ви збираєтеся покинути планету? — нсмішкуватим томом спитав здоровань. — У вас є якісь зв’язки?

— Що? — здивовано перепитав Ехо. — Ні, ми просто…

— Ви або брехуни, або божевільні, — перебив його чоловік, — ніхто не летить звідси без цілої купи папірців.

Ехо не знав, що йому казати, він не розумів здорованя. Кинув погляд на Навію. Дівчина, не кажучи ні слова, кинулася на здорованя, вхопивши його за руку. Очі чоловіка, як і очі Агати, помутніли, люди на квадроциклах різко зірвалися з місця, та застигли, заворожені раніше не баченим дійством.

Раптом здоровань перехопив руку Навії, дівчина зі здивуванням подалася назад, та міцна рука схопила її за горло і за мить Навія вже висіла над землею, судомно хапаючи повітря. Ехо думав про те, як безглуздо вона вчинила і якою безглуздою смертю помре. Хто зна, чи в цього велетня міцний розум, проте не варто недооцінювати фізичну силу.

Здоровань відпустив Навію, та знесилено впала на землю, через силу дихаючи повними грудьми. Невеличкий натовп радісно заплескав в долоні.

— Відьма, — констатував здоровань, — а ти? — кивнув він на Ехо.

— Не відьма, — коротко відповів той, переконаний, що краще не розбалакуватися.

Здоровань оглянув їх з ніг до голови. Навія мовчки піднялася на ноги, та її погляд був націлений на спопеляня ворога.

— Однаковий одяг, — сказав здоровань, все ще роздивляючись їх, — і це форма. Не просто форма, — він кивнув на емблему Великої пустки на грудях Ехо, — ви ті чудовиська, які заполонили галактику. Це цікаво.

«Нікудишні в нас справи», — подумав Ехо, кинувши короткий погляд на емпатку. Якщо вона вміє відчувати емоції на відстані, то повинна здогадуватися, наскільки він на неї сердитий.

Здоровань покликав якось хлопця і став з ним шепотітися. Ехо та Навія мовчки стояли на місці під прицілом цікавих поглядів. Чоловік навіть не уявляв, що можуть зробити з ними ці дикуни, емпатка тим часом готувалася до нового акту агресії, це було видно по очах.

— Краще тримай себе в руках, — прошепотів до неї Ехо.

— Краще не кажи, що мені робити, — сердито відповіла та.

— Схопіть їх, — раптово скомандував здоровань і на Ехо з Навією накинулися.

— Тільки обережно з нею. — махнув  командувач на емпатку, — не торкайтеся до її шкіри, хто зна, як те відьомство працює.

— Перепрошую, та це якась помилка, — спробував владнати все Ехо, — я тут взагалі…

— Мовчи! — різкий удар в щелепу збив Ехо з ніг. Він впав на землю, спльовуючи кров. На небі яскраво сяяли два сонця.

Коли Ехо опритомнів, на дворі вже вечоріло. І що з ним сталося за цілий день? Він озирнувся і натрапив поглядом на емпатку. Навія сиділа прямо біля нього, примотана мотузками до квадроцикла. Власне він теж був примотаний.

Дивна ватага розташувалася напроти. Блиск місяця відбивав всеохоплюючу білизну і робив сяйво багаття ще яскравішим. Компанія вечеряла. Ехо зміг розгледіти здорованя-ватажка, той білував якусь маленьку тваринку. Тут водиться якась живність?

— Якби не ти… — почав Ехо, та запнувся через різкий біль. — Якби не ти, ми б не опинилися в такій ситуації.

— Ну звісно ж, — Навія по-злому розсміялася, — одвічна дипломатія нас би врятувала.

— Щоб ти знала, я в цьому маю досвід, — огризнувся Ехо. Та що з нею балакати, ця емпатка мабуть народилася в настільки віддаленій частині галактики, що туди не доходило світло Ясного сонця.