Розділ 3. Блукачі

Лето все ще ніяк не міг прийти до себе після аварії, хоча минуло вже достатньо часу. Його було важко поранено, він вижив лише дивом і ще тому, що один з в’язнів вирішив його не вбивати. «Знай, чому ти живеш», — сказав він.

Залишки екіпажу «Сталевого ковчега» розмістилися на місці катастрофи. Один в’язень і четверо Наглядачів загинули, двох вони взяли під варту, ще троє зникли без сліду. Лето знав, що з темноволосим кісткотлкмачем все гаразд, а щодо інших він не мав жодного поняття. Комунікаційні прилади не працювали, зв’язатися з керівництвом і викликати підмогу було ніяк, тож доводилося лише чекати.

Лето полистав інформацію на міні-паді і дізнався, що вони на Білому морі — маленькій непримітній планеті, які ні разу не потрапляла в поле бачення Наглядачів Великої пустки, адже енергія Мертвого сонця її не зачепила і за всі роки не було жодної знайденої тут надлюдини.

Населення планети звичайне, більшість селяни, є навіть дикуни. Центральні міста мають якусь цивілізацію, та чим далі, тим все порожніше і бідніше. Клімат сухий. Не просто сухий, тут ніколи не буває дощів, рослини вирощують лише штучно, загалом, Біле море не найкраща планета для життя.

Сейсмічна активність… Лето завмер, читаючи цю частину. Вся планета встелена вулканами, активність яких з кожним роком росте, випадки виверження все частішають, за останні місяці…

— Святі, — прошепотів чоловік, — якщо ми затримаємося тут, то можемо стати смажениною.

Молоді Наглядачі, які залишилися в живих, важко приховували свою наляканість. Особливо, коли з пошуків втікачів один з них не повернувся. Лето боявся відсилати ще когось, та сидіти на місці не можна було. Хоч він не в найкращому стані, та все ще керує місією, а це значить, що треба робити вигляд, що все під контролем. Наглядачі скоро будуть тут, їх от-от знайдуть.

Телепатка і силач спати, Лето збільшив потужність на їхніх поглиначах, а це робило в’язнів в’ялими. Головне зберегти над ними контроль, нікого не втратити і не померти. А ще зв’язатися зі штабом, добути їжу і воду, а краще дібратися до цивілізації. На Лето чекало багато роботи.

***

— Твоя союзниця? — кивнула Агата на дівчину-емпатку?

— Боюся, що ні, — відповів Ехо, все ще не в силі відвести погляд від безумного Наглядача. Емпати здатні на страшні речі.

— То ти у нас боєць, люба? — Агата перевела енергорушницю на емпатку.

—  На ваше ж лихо, — відповіла та, зробивши безтурботний крок на зустріч.

Ехо, затиснутий серед двох жінок, міркував, як йому звільнитися. Можна було перехопити зброю в Агати і вбити емпатку. А можна було почекати, поки одна з них прикінчить іншу.

— Підійми руки, панночко, — наказала Агата, емпатка лише всміхнулася.

— У мене не має часу на тебе, — сказала вона, різко подалася вперед і перш, ніж Агата зреагувала, схопила її за руку.

Агата завмерла, її очі помутніли, наступної миті вона вже лежала на землі в такому ж стані, як Наглядач. Емпатка забрала її рушницю і схилилася над Наглядачем.

Ошелешений Ехо не знав, що йому робити. Він ніколи не зустрічав людей з надздібностями, поки сам не виявився одним із них, по-правді, не дуже вдалим. Сила, якою володіла ця дівчина…. З нею стільки можна зробити, стільки досягти.

— Їй сниться її чоловік, — раптом сказала дівчина, — нещасний невдаха. Їй набридло відповідати за нього, так наче він дитина.

— Що ти з ними зробила? — спитав Ехо зі щирою цікавістю.

— Вони просто сплять, — дівчина скинула свій аеррум і начепила аеррум Наглядача, з полегшенням зітхнула. Потім піднялася і націлилася рушницею в Ехо.

— Чорт, знову, — зітнув той, — якщо збираєшся мене застрелити, то роби це швидше.

— Ти знаєш, де ми? — раптом спитала дівчина.

— Не маю зеленого поняття.

— Це Біле море, — вона опустила зброю, дістала з кишені міні-пад, який носили Наглядачі Великої пустки, і ввімкнула голограму невеличкої планети. — Ми тут.

— І? — не зрозумів Ехо.

— Згідно з даними Наглядачів, ця планета зовсім скоро розлетиться на уламки. Вона вся встелена вулканами, земля нагрівається, лава підіймається, бабах — кінець світу.

Ехо намагався швидко обробити інформацію, яку до жаху байдужим голос вилила на нього білявка.

— Ти хочеш сказати….

— Що коли ми звідси не виберемося, — продовжила дівчина, — то згоримо заживо.

— Стій, ми? — Ехо звів брови. — Ти так мені натякаєш, що я тобі для чогось потрібен?

Емпатка не відповіла, вона скинула з себе задушливу куртку — частину одягу в’язнів, сіла на підлогу і взялася заплітати волосся в косу. Ехо кілька секунд постояв мовчки, а потім сів навпроти, припершись спиною до стіни.

— Я повинен був стати в’язнем Великої пустки, потрапив на планету, яка ось-ось перетвориться в купу каміння і попелу, втік від Наглядачів, двічі врятувався від смерті, мене врятувала якась невідома дитина, а тепер я в кімнаті з хворою емпаткою і загіпнотизованими нею людьми, — на одному подиху випалив він, — якщо є щось, здатне здивувати мене, я хочу це бачити.