Ехо Скляного Неба

Розділ 4: Гравітація заліза

Максим відчув, як реальність навколо почала розпадатися. Кришталеві будинки тріскалися, оголюючи справжню, сувору реальність: побиті стіни, занедбані парки, іржавий метал.

Він доїхав до зони шахт. Величезні копри (башти над шахтами) височіли над ним, як залізні боги. Тут гул у вухах змінився на низьке, заспокійливе гудіння землі.

Раптом небо над шахтою розірвалося. Це не був грім. Це сотні військових дронів «Синхронізації» злетілися докупи, формуючи в повітрі гігантське людське обличчя.

— ВИХІД ЗА МЕЖІ ДОЗВОЛЕНО,

— прогриміло з неба. Обличчя, складене з дронів, відкрило рот, і звідти вдарив промінь чистого блакитного світла — пряма трансляція коду високої потужності.

Максим впав з мотоцикла. Світло випалювало йому очі. Його військовий чип почав перегріватися, шкіра за вухом задимілася.

— Максе! Чуєш мене?! — це був голос Олени, але він звучав не в голові, а з дірки в землі, поруч із якою він впав.

Він озирнувся. Це був старий вентиляційний ствол шахти. Там, у темряві, стояла Олена. Вона тримала в руках не гаджет, а стару гасову лампу.

— Стрибай! — крикнула вона. — Залізо тебе захистить!

Максим, зціпивши зуби від болю в перегрітому чипі, зробив останній ривок і кинувся в чорну безодню шахти за мить до того, як блакитний промінь перетворив асфальт під ним на скло.

Sofi

Подобається

#1085 в Фентезі
#177 в Бойове фентезі
#523 в Сучасна проза

У тексті є: війна майбутнього, штучний інтелект, боротьба за свободу

Відредаговано: 23.05.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись