Вітальня спогадів

— Тут поверни праворуч і залиш мене біля того світлого будинку, — сказав Едріан.

Артур привіз друга до будинку місцевої краєзнавиці і дочекався, поки він вийде з авто та забере свої речі разом із портфелем загиблого.

— Будь обережним із ними, будь ласка. Це все, що ми поки маємо.  
— Повір, я хвилююсь про них не менше твого, — відповів детектив.

Шеф поїхав, залишивши друга на тротуарі. Едріан проводив авто поглядом, поки воно не зникло за поворотом, а потім повернувся до будинку.

Будинок був доглянутим і гарним, але не таким, який йому подобався. Форма куба, обшита зовні дошками, була пофарбована у дуже світлий, майже білий, з легким голубуватим відтінком колір. Детектив вважав, що будинок виглядає не надто затишно. Але все ж зробив перший крок, за яким послідували й інші, і вже стояв перед дверима. Збоку він помітив електронний дзвінок і натиснув на нього.

Через кілька секунд двері відчинилися, і з’явилася пожила жінка, років сімдесяти.

— Ви щось хотіли? — запитала вона не зовсім впевнено.  
— Доброго дня, пані. Мене звати Едріан, я приватний детектив. Хотів би задати вам кілька питань — знаю, що ви добре обізнані історією нашого міста.

Жінка трохи вагалася, але чомусь довірилася чоловіку й запросила його всередину. Вона провела його до вітальні і заварила чай.

— То що ж вас привело до мене? — запитала вона вже впевненіше.  
— У потязі, коли я їхав сюди, мені трапився дуже балакучий сусід… — почав розповідати Едріан історію своєї подорожі, — але потім з ним сталася прикра ситуація. — І саме у його портфелі я знайшов записи про вас та вашу адресу.

— Ну давайте спробую вам допомогти, то щож це за рід такий? Що ви про них знаєте?
— Чесно кажучи, я чув багато різного, — сказав чоловік із легким сарказмом. — Але думаю, краще дам вам почитати записи та витяги з архівів, які зібрав той чоловік.

Він дістав зі шкіряного коричневого портфеля папку з документами і передав її жінці, залишивши камінь та символ у портфелі. Вивчення паперів зайняло близько п’ятнадцяти хвилин, весь цей час Едріан спостерігав за жінкою.

— Що ж… — почала вона, уважно переглядаючи документи, — можу сказати, що його сім’я належала до старого церковного ордену.  
— Ордену? — здивовано, але з цікавістю запитав чоловік.  
— Так, ордену. Колись дуже давно цей ордин заснував це місто і опікувався його добробутом. Саме завдяки їм ми з вами зараз тут сидимо.  
— А що ж зараз сталось з орденом?  
— Уже давно керувати містами та землями почали обрані та призначені люди, тому орден відійшов від справ і ними було прийнято рішення розформуватись Ті, чиї предки могли керувати містом, тепер можуть бути ким завгодно — або у міській владі, або прибирати вулиці.  
— А як давно це сталося? — спитав детектив.  
Жінка ніби не почула і продовжила:  
— Щодо предків того хлопця, чесно кажучи, я сама не знаю, чому вони поїхали. Є лише згадки, що вони були членами ордену і що покинули його. Більше нічого. Згадуються вони лише у найперших записах, які мені вдалося знайти.

— Велике вам спасибі… — промовив чоловік.  
— Але що саме з ним сталося? — перебила його жінка.

Едріан спочатку не дуже хотів розповідати, але подумав що це може дати йому більше інформації про символи. Він розповів їй про події, що відбуваються на вулицях їхнього міста. Він думав що це може налякати жінку чи здивувати, але здивувася він, тому що прослухавши усю історію вона залишалось абсолютно спокійною.

— Можете показати мені той символ? — запитала вона.

Детектив дістав із сумки камінь в його коробочці та малюнки що він зробив символу що був на полу. Вона уважно оглянула символи. Тоді жінка повернула йому його артефакти та подалась до комоду з якого дістала амулет. З його вигляду було зрозуміло що він старовинний. Тоді вона повернулась до Едріана.

— Відповідаючи на ваше запитання про те, як давно це сталося: моя сім’я теж була частиною ордену. Один із тих, хто приймав рішення про розпуск, був мій прадід, від якого мені дістався цей амулет, — піднесла він його Едріану. — Думаю, він може вам знадобитися.

Детектив уважно оглянув амулет, поклав його разом із іншими артефактами до портфеля і пообіцяв повернути, як тільки зможе.