Повернення додому

~~~~~ Через декілька днів. ~~~~~

Едріан вже був змучений від довгої поїздки потягом майже через усю країну. Ще й не дуже позитивним моментом було те, що його сусід, який наче на зло їхав теж через усю країну, був балакучішим, ніж хто-небудь, кого нашому детективу доводилося зустрічати раніше. За ті години, що вони провели разом, Едріан вже знав все про нього і його родину.

Але, кинувши погляд у вікно, він помітив знайомі пейзажі. І ось вони вже під'їжджали до станції. У голові нашого героя промайнули спогади з дитинства та юнацьких часів, коли він міг жити в цьому місті спокійно і без людей, що дивилися на нього з погордою в очах.

Коли потяг зупинився, він узяв свій саквояж і, пройшовши через увесь вагон, вийшов з потягу, де його зустрів старий друг. Приятелі обнялися та обмінялися декількома звичними фразами, якими зазвичай обмінюються друзі після довгої розлуки. Після чого Артур запросив друга до автівки.

Дорогою він роздивлявся вулицями міста: старі фасади, ще трохи мокра стара бруківка. Все це нагадувало йому минуле, але він помітив багато чого нового, що його радувало. Проте він помітив і деякі зміни не за вікном авто, і ось це вже йому не дуже подобалося. Його колись оптимістичний і завжди знаючий рішення друг зараз був дуже розгублений і серйозний. Але він вирішив залишити всі запитання при собі і дочекатися прибуття у відділок.

Прибувши до відділку, на Едріана вже чекали всі матеріали по справі. Спочатку йому розповів усе Шеф. Розповідь була короткою, адже кожного разу ставалося одне й те саме.

— Так, твоя правда. Для того щоб людина так швидко згоріла, потрібна колосальна кількість тепла. Але ж має бути якесь пояснення цьому, — сказав детектив.

— У тому то й справа, що ніхто не може пояснити, як це відбувається. Та годі з тим, як це відбувається, ніхто не може сказати навіть теоретично, як таке можливе, — відповів Артур.— Я вже навіть зв'язався з деякими знайомими вченими, і ніхто з них не зміг пояснити мені, як і чому це відбувається.

Потім шеф дав Едріану папку з усіма матеріалами. Їх було не так багато. В основному рапорти всіх, хто працював на місцях, та фото дивних знаків. Після прочитання всього, що там було, він особливо нічого нового не дізнався, тому що у поліцейських було справді мало інформації.

— Можемо поїхати туди, де це все сталося? — запитав детектив.

— Ми, звісно, можемо, але боюся, що не буде ніякого толку. Знак з часом остигає та просто зникає. Тож ми там зараз вже нічого не зможемо побачити.

Потім, ще трохи попрацювавши, Артур відвіз свого друга в його старий будинок, де наш детектив провів решту вечора, прибираючись та розкладаючи свої речі.