Глава 2: Сигнал із «Мертвої зони»

Глава 2: Сигнал із «Мертвої зони»

Поза горизонтом подій

Еліас сидів у напівтемряві кабіни сервісного дрона, який вони з Калебом перехопили під час падіння з 12-го рівня. Планшет на його колінах ледь жеврів, живлячись від аварійної батареї, але екран був переповнений дивними символами. Це не був код Aegis. Це не була помилка системи.

Це був ритмічний, пульсуючий сигнал, що приходив з боку Західних Пусток — території, яка на всіх картах була позначена чорним кольором як «Зона абсолютної біологічної смерті».

— Калебе, ти це бачиш? — Еліас повернув екран до ветерана.

Калеб, який намагався втримати дрон у стабільному польоті над дахами нетрів, лише мигцем глянув на планшет. — Для мене це просто шум, математику. Магнітні бурі в пустці завжди збивають навігацію.

— Ні, це не буря, — голос Еліаса здригнувся від хвилювання. — Хтось надіслав пакет даних через 15-й протокол. Цей протокол був вилучений з ужитку ще до мого народження. І він адресований... мені.

— Тобі? — Калеб різко повернув важіль, оминаючи патрульний прожектор. — Ти хочеш сказати, що пустка знає твоє ім’я?

— Не ім’я. Мій особистий ключ доступу до архівів проекту «Genesis». Цей сигнал каже, що за межами купола є щось, що відповідає на біосигнал нашої квітки.

На екрані планшета з’явився рядок, що повільно розгортався: SOURCE_LOCATION: 0.00, 0.00. STATUS: AWAKE. WAITING FOR THE GARDENER. (Джерело: 0.00, 0.00. Статус: Пробуджено. Чекаю на Садівника).

Еліас міцніше стиснув бокс із квітка. «Садівник». Так його називала Ара лише кілька годин тому в жартівливій розмові. Але як про це могли знати там, де немає нічого, крім попелу?

— Повертай дрон на захід, — наказав Еліас. Його погляд був прикутий до горизонту, де завіса смогу розривалася під спалахами далекої блискавки.

— Там смерть, Еліасе. Нас спалять прикордонні турелі ще до того, як ми побачимо пісок.

— Або там життя, яке чекає, щоб ми його врятували, — Еліас подивився на Маркуса, чий силует Шпиля все ще домінував над містом позаду. — Там закінчується їхня влада і починається наш сигнал.

Дрон нахилився, розрізаючи густий туман. Вони летіли в бік «горизонта подій» — туди, звідки ніхто ніколи не повертався з даними. Але Еліас Вайс вже не боявся помилок. Він був готовий до першої невідомої у своєму новому житті.

Дрон здригнувся, коли його сенсори врізалися в «Завісу» — масивний шар іонізованого смогу, що відділяв мегаполіс від зовнішнього світу. Еліас відчував, як вібрація корпусу передається на його зуби. На екрані планшета координати 0.00, 0.00 почали миготіти золотистим світлом, поглинаючи червоні попередження системи Aegis.

— Калебе, тримай курс 270! — вигукнув Еліас, вчепившись у край крісла. — Якщо ми відхилимося хоча б на градус, автоматичні турелі прикордонного валу розірвуть нас на атоми.

— Я не бачу курсу! — прохрипів Калеб, намагаючись впоратися з джойстиком, який виривався з рук. — Електроніка сходить з розуму! Весь цей сектор — одна суцільна сліпа зона!

Еліас зрозумів: сигнал, який він отримував, був не просто повідомленням. Це був навігаційний маяк. Він закрив очі, підключаючи свій розум до потоку сирих даних, які йшли ззовні. Без нейрошунта це було боляче — інформація била по синапсах, наче розряди струму, але тепер він бачив не очима, а математичними векторами.

— Лівіше... ще п’ять градусів... зараз! — скомандував він.

Дрон проскочив між двома колосальними вежами прикордонного периметра. В ту ж мить за їхньою спиною небо розірвали спалахи сліпучих розрядів — турелі зреагували на порушення, але вистрілили в порожнечу, де дрон був секунду тому.

Раптом гуркіт міста зник. На зміну йому прийшла тиша, яка тиснула на вуха сильніше за будь-який шум. Дрон вирвався з-під купола смогу.

Перед ними розкинулася Мертва зона. Це не була просто пустеля — це було кладовище цивілізації, засипане дрібним, як пил, попелом. Але на горизонті, там, де небо торкалося понівеченої землі, Еліас бачив щось неможливе. Висока тонка вежа, яка не належала Aegis. Вона виглядала органічно, ніби виросла з самої породи, і від її верхівки в іоносферу йшов чіткий, пульсуючий промінь.

— Це джерело... — прошепотіла Ара, підходячи до лобового скла. — Воно чекає на нас.

— Але подивися на показники фону, — Еліас вказав на датчик радіації. — Тут не має бути нічого живого. Рівень токсинів такий, що кров повинна згортатися в жилах за хвилину.

Він подивився на бокс із квіткою. «Мати» всередині раптом почала світитися настільки яскраво, що світло пробивалося крізь стики контейнера. Вона не просто виживала — вона реагувала на цей мертвий світ, як на рідну домівку.

— Сигнал змінився, — Еліас знову глянув на планшет.

Новий рядок коду був коротким: AUTHENTICATION COMPLETE. WELCOME HOME, UNIT 01. (Автентифікація завершена. Ласкаво просимо додому, Юніт 01).

— Юніт 01? — нахмурився Калеб. — Математику, вони що, вважають тебе одним зі своїх дронів?

— Ні, — Еліас відчув, як по спині пробіг холодок. — Вони вважають мене частиною системи, яка існувала ще до того, як Aegis переписав історію.

Він зрозумів: втеча з Нео-Теллуса була лише початком. Справжня гра велася на полі, де замість грошей та кредитів використовувалися коди самого життя. І десь там, у пилу Мертвої зони, хтось — або щось — щойно натиснуло кнопку «Запуск».

Ехо старого світу

Дрон димів. Його праві стабілізатори були понівечені вогнем прикордонних турелей, і посадка в радіоактивний попіл нагадувала падіння підбитого птаха. Коли двигуни нарешті захлинулися і затихли, на кабіну опустилася абсолютна, майже неприродна тиша Мертвої зони.

— Ми живі? — голос Міри тремтів.

— Фізично — так. Юридично — ми щойно перестали існувати для будь-якого радара, — Калеб вибив заклинені дверцята ногою.

Еліас вийшов першим. Його чоботи занурилися в сірий пил, який піднявся маленькою хмаркою, що не поспішала осідати. Тут не було вітру, не було запахів — лише статична електрика, від якої волоски на руках ставали дибки. Перед ними, на відстані кількох сотень метрів, височіла вежа — та сама «органічна» споруда.