Глава 1: Квота на дихання

Пробудження в капсулі

Темрява в житловому блоці «А-104» не була природною. Вона була щільною, маслянистою і мала присмак озонової гарі. Еліас розплющив очі за кілька секунд до того, як спрацював протокол активації. Його тіло затекло в тісній пластиковій капсулі розміром два на один метр — стандартне житло для «спеціалістів третього рангу».

— Фаза активації розпочата. Доброго ранку, об’єкт 402-Е, — проскрипів динамік над головою голосним, позбавленим емоцій жіночим голосом.

Стеля капсули спалахнула холодним люмінесцентним світлом, яке вдарило по очах, наче електричний розряд. Еліас спробував глибоко вдихнути, але груди здавила невидима лещата. Повітря в капсулі було застояним, важким від вуглекислого газу — фільтри працювали на мінімумі.

Він глянув на прозору панель, що слугувала йому столом і монітором. Там, у правому куті, пульсувала цифра, яка щосекунди зменшувалася: -12.50 CR.

— Борг... — прохрипів Еліас. Його власний голос здався йому чужим. — Знову борг за вентиляцію.

На екрані висвітилася деталізація витрат за ніч:

• Підтримка оптимальної температури (+21°C) — 4.00 кредити.

• Фільтрація азотистих сполук (нічний тариф) — 6.50 кредитів.

• Податок на біологічну присутність у секторі Aegis — 2.00 кредити.

— Система, — звернувся він до стін, — активувати денний ліміт кисню. Рівень: мінімальний робочий.

— Запит обробляється, — відповіла система. — Увага: ваш поточний баланс від’ємний. Згідно з пунктом 8.2 вашого контракту, вартість кисню буде вирахована з вашої наступної премії за розробку балістичних алгоритмів. Поточна відсоткова ставка за кредит — 12% на годину. Бажаєте продовжити дихати?

Еліас заплющив очі, відчуваючи, як пульсує жилка на скроні. Це був щоденний ритуал приниження. Корпорація давала йому знання, роботу і дах над головою, але вона ж продавала йому кожен кубічний сантиметр повітря, який він перетворював на вуглекислий газ. Трільйони кредитів, які він допомагав заробляти корпорації, створюючи формули для «розумних» снарядів, ніколи не потрапляли до його рук. Вони просто списувалися за право не задихнутися у власному ліжку.

Шипіння клапана сповістило про подачу газової суміші. У ніс ударив різкий запах синтетичної хвої — дешевий ароматизатор, який мав створювати ілюзію свіжості.

Еліас піднявся на лікті. Стінки капсули були вкриті дрібними подряпинами — слідами нігтів попередніх мешканців. Хтось із них, можливо, збожеволів від замкненого простору, хтось просто не зміг оплатити черговий «пакет дихання».

Він провів рукою по панелі, відкриваючи вікно у «зовнішній світ». Замість справжнього краєвиду перед ним з’явилася стіна сусіднього корпусу, завішена гігантським екраном. Там, у золотистому сяйві, крутилася модель нової орбітальної лазерної платформи «Олімп».

«Ми дбаємо про ваш спокій, поки ви працюєте для спільного блага», — свідчив напис під зброєю, здатною випалити цілий континент.

— Спільне благо, — прошепотів Еліас, відчуваючи, як у кишені комбінезона лежить холодна скляна колба з його маленьким зеленим секретом. — Цікаво, скільки літрів чистого повітря можна купити за одну вашу ракету?

Він знав відповідь. Достатньо, щоб ціле покоління забуло про задишку. Але в цьому світі здорові люди не були вигідними. Вигідними були лише ті, хто перебував у вічній борговій ямі, купуючи ліки від хвороб, які сама ж корпорація і створювала своїми заводами.

Його робочий день починався через п’ять хвилин. І сьогодні ці п’ять хвилин мали стати початком кінця цього синтетичного ранку.

Еліас витягнув з ніші у стіні стандартний пакунок із «харчовим субстратом №4». Це була сіра в'язка маса, що нагадувала розмоклий картон, але містила рівно стільки калорій, скільки потрібно для восьмигодинної розумової праці. Смак був ідентичний запаху — стерильний і пильний. На кожній упаковці красувався логотип компанії Origin: стилізоване коло, що розривається, — символ «нового початку», який насправді був лише початком чергового циклу експлуатації.

— Смачного, 402-Е, — знову озвався голос системи. — Нагадуємо, що надмірне жування знижує концентрацію. Рекомендований час на сніданок: 120 секунд.

Він проковтнув масу, майже не відчуваючи смаку. Його погляд був прикутий до маленької тріщини в кутку капсули, де він ховав свій скарб. Колба з мохом була загорнута в антистатичну серветку. Еліас діставав її лише тоді, коли сенсори капсули були на профілактичному перезавантаженні — лише на 30 секунд на добу.

Він відчував себе злодієм у власному домі, хоча це місце ніколи не було домом. Це була камера зберігання біологічного інструменту.

Еліас подивився на свої руки. Довгі, тонкі пальці піаніста, які ніколи не торкалися клавіш, лише сенсорних панелей. Цими пальцями він вибудовував архітектуру хаосу. Вчора він завершив код для модуля «автономного розпізнавання загроз». За цим сухим терміном ховалася здатність дрона самостійно вирішувати, чи є група людей на горизонті терористами, чи просто біженцями, що шукають воду. Програма завжди обирала перший варіант — так було дешевше для страховки корпорації.

— Система, вивести звіт за вчорашні випробування модуля «Гнів», — тихо наказав він.

Перед очима розгорнулася таблиця.

• Витрати на розробку: 1.2 мільярда кредитів.

• Прогнозована ефективність: Знищення живої сили противника на 98%.

• Екологічний збиток: Прийнятний (випалювання 40 гектарів родючого шару).

«Прийнятний», — слово вдарило його в самісіньке серце. Вони називали знищення залишків землі, на якій ще могло щось вирости, прийнятним, якщо це гарантувало контроль над родовищем кобальту.

Еліас підвівся. Висота капсули не дозволяла йому стояти на повний зріст, тому він завжди пересувався трохи схиливши голову, ніби у вічному поклоні перед невидимими господарями міста. Він одягнув сірий комбінезон із металізованої нитки — захист від електромагнітного смогу, що пронизував кожен поверх Нео-Теллуса.