ВСТУП

Місто Нео-Теллус ніколи не спить, бо сон — це неефективна витрата часу. Над головою замість зірок мерехтять голографічні банери корпорації Aegis, що рекламують нову модель штурмового дрона «Миротворець-9». Іронія в назві нікого не турбує — в цьому світі слова давно втратили свій первісний зміст.

Еліас стояв на краю технічного містка 400-го поверху, дивлячись на те, як внизу, у густому смогу, пульсують вогні заводів. Він пам’ятав старі файли з архівів — ті, що вважалися «шкідливим сміттям». Там описувалися ліси, що шелестіли від вітру, а не від вентиляційних шахт. Там люди помирали від старості, а не від того, що в них закінчилася передплата на штучну нирку.

Сьогодні вранці він отримав на свій термінал чергове замовлення: розробити алгоритм для розрахунку «оптимальних втрат» у наступному конфлікті за літієві шельфи Атлантики. Трільйони кредитів підуть на те, щоб спопелити частину океану, поки мільйони людей у Нижніх Рівнях кашляють від пилу, не маючи доступу до базових антибіотиків.

Еліас стиснув у кишені маленьку скляну колбу. У ній була не зброя. Там був паросток справжнього моху — знахідка з покинутої лабораторії, яка дивним чином вижила без синтетичних добрив. Це була іскра життя, яка не належала жодній корпорації.

«Ми витрачаємо енергію Сонця на те, щоб ефективніше вбивати один одного, — подумав він, — замість того, щоб на цій енергії долетіти до Альфи Центавра. Час змінити код цієї системи».

Він знав, що за таку думку його видалять з бази даних живих. Але він також знав, що глибоко в мережевих протоколах захований «Проект Гая» — забута мрія науковців минулого про світ без кордонів і війн. І сьогодні він збирався його активувати.