Книга 1 — Глава 21

Глава 21. Нижче світла

Raven бачив обличчя Lyra між двома дошками. Вона не дивилася вгору, тільки раз у раз намагалася витягти ногу й одразу завмирала. Її здоров’я спадало короткими поштовхами.

Він застосував Хіл. Дочекався зміни, дав ще один.

— Lyra, не смикайся. Ми йдемо.
— Я не…

Вона не договорила. Деревина посунулася, і в неї вихопився звук, від якого Олексій стиснув посох так, що заніміли пальці.

Kain уже знімав щит. Підйом до двору лишався за його спиною, вільний і освітлений. Щитоносець поставив щит ребром на нижню полицю, перевірив, чи не впаде, й спустився слідом.

— Піду обходом. Ти поки бачиш її — лікуй звідси. Потім спускайся за мною.
— Встигнеш?
— Не через дошки ж.

Raven хотів сказати про час. Подивився вниз, на Lyra, і зрозумів, що Kain не потребує нагадування.

Дорн стояв навколішки на протилежному березі. Другий гравець відійшов до арки. Спис лежав на підлозі, але Олексій бачив його краще, ніж усе інше.

— Ти! — гукнув він. — Тримай верхній край. Не піднімай, доки він не дійде!

Дорн схопив балку, коли вона знову здригнулася.

— Я не хотів її…
— Тримай!

Під долонями списоносця посипалася труха. Він змінив хват. Raven лікував, стежачи тепер не за кров’ю, а за рядком стану. Повернене здоров’я зменшувалося знову: вага нікуди не поділася. Захисне вміння теж не могло підняти дерево. Він перестав додавати зайве й чекав, поки знадобиться наступний Хіл.

Kain зник за перегородкою. Його щит на мить з’явився ребром у вузькій щілині, потім сховався. Raven почув лайку, ковзання металу по каменю.

— Kain?
— Іду.

Олексій відкрив перший манапот зубами, одразу пошкодувавши: корок застряг, довелося брати рукою. Випив. Порожню пляшку сунув у сумку, не дивлячись. Тримав погляд на Lyra, поки запас почав відновлюватися.

Вона нарешті підняла голову.

— Тубус…
— Бачу. На тобі.
— Зачепився. Я не можу відсунутися.

Ремінь ішов за спину, де його затиснуло між нею й деревом. Lyra намагалася дістати застібку, але не могла повернути плече. Raven уже відкривав рот, щоб сказати: «Залиш». Вона випередила його.

— Нехай Kain відчепить. Не ріже, там біля плеча.

Щитоносець з’явився під нею на полиці. Приклав долоню до балки, не пробуючи підняти, потім потягнувся до ременя. З першого разу не дістав. Lyra повернулася на лікоть, зблідла, і Kain перехопив тубус саме тоді, коли застібка розійшлася.

— Є, — сказав він. — Руку сюди. На моє плече.

Вона поклала долоню й опустила голову. Raven дав ще один Хіл. Kain підняв очі.

— Тепер до нас. Звідти не піднімеш.

***

Без ліхтаря спускатися було важче. Raven знайшов перший виступ ногою, другий пропустив і вдарив коліно. Знизу пахло мулом. Посох довелося тягти за собою під кутом, щоб не зачепив верхні балки. За перегородкою він уперся плечем у камінь і на мить зупинився. Той самий прохід, який пів години тому здавався просто незручним, тепер відбирав забагато часу.

Він чув Lyra. Кожен її вдих долітав уривком, а між ними було ще гірше.

Коли Raven дістався до сходинок, Kain уже підклав під балку край щита. Не намагався тримати ним усю вагу: лише не давав дереву скотитися далі. Дорн згори впирався ногами в кам’яну опору. На його обличчі блищав піт.

— Він відпустить — піде на неї, — сказав Kain. — Треба підняти разом і зсунути на верхню сходинку.

Raven торкнувся деревини. Балка була мокра, пальці ковзали. До неї навскоси чіплялися дві дошки; одна впиралася в стіну й не давала розвернути весь уламок.

— Оця тримає, — сказав він.
— Бачу. Якщо зламаємо одразу, теж поїде.

Lyra витягла з-під себе ногу, яка лишалася вільною, й спробувала впертися в нижній камінь.

— Мені треба зовсім трохи.
— Тільки скажеш коли, — відповів Kain. — Поки ні.

У сумці Lyra була мотузка, якою вона користувалася для вимірювань і спуску речей. Вона показала підборіддям на застібку. Raven дістав моток і подав Kain. Щитоносець обвів мотузку навколо балки, протягнув другий кінець угору.

— За кам’яну опору. Не за скобу!

Дорн закріпив мотузку. Щоб це зробити, мусив на кілька секунд змінити хват; дерево просіло, і Lyra вчепилася Raven у передпліччя. Він відчув її нігті крізь тканину. Дав Хіл, хоча вже хотів берегти ману на вихід.

На верхній сходинці з’явилися чоботи другого гравця.

— Допоможи йому, — сказав Kain.
— Вона гравець. Якщо що, повернеться.

Дорн повернув голову так різко, що мотузка заскрипіла по каменю.

— Візьми кінець, дурню!

Той послухався. Raven не бачив його обличчя і був радий цьому: зараз йому важко було б думати про щось інше.

Вони підняли балку з другої спроби. Першої забракло зовсім трохи — притиснута дошка не давала розвернутися. Kain зупинив усіх, поправив щит, пересунув ногу. Raven відчув, як тремтять руки. Йому здавалося, що він тримає менше, ніж мусить, і він підхопив нижче, майже втиснувши пальці між деревом і каменем.

— Зараз, — сказав Kain.

Вага пішла вгору. Дорн натягнув мотузку, другий гравець дотягнув верхній край до сходинки. Lyra відсунулася на лікоть, протягла ногу й скрикнула. Raven мало не кинув свою сторону, потягнувшись до неї.

— Тримай! — гаркнув Kain.

Олексій утримав. Lyra відкотилася на нижню полицю. Щитоносець штовхнув балку вбік. Дерево впало на порожній камінь із таким гуркотом, що Raven пригнув голову.

Потім кілька секунд було чути тільки воду.

Lyra сиділа, притулившись спиною до стіни. Її ліхтар досі світив на боці. Тубус лежав поруч зі щитом Kain. Raven опустився навколішки й дав їй хілпот — той самий, який колись повернув Rusk. Вона спробувала взяти, не втримала. Він притримав пляшку, доки вона випила.

— Не дивись на мене так, — сказала Lyra.
— Як?
— Наче я вже впала вдруге.

Він опустив очі й побачив, що вона справді тримає його за рукав, а не навпаки.