Книга 1 — Глава 16

Глава 16. До сходів

Савин носій приніс власні планки. Учорашні йому не сподобалися: надто короткі, руки будуть тертися об кошик. Він поставив свої біля входу до фарбувальні й показував Олексієві, як закріпити їх мотузкою, щоб не вискакували на повороті.
Raven слухав, не запам’ятовуючи. Гном, якого звали Бран, говорив повільно, час від часу даючи йому потримати то один, то інший кінець. Він прийшов перевірити роботу й не поспішав поводитися так, ніби вже погодився її виконувати.

— Тут легко, — казав він. — А як опускаєш, воно вислизає. Дивись на мою руку.

Олексій дивився повз нього, на верхній прохід. З’явилася Lyra. Майже відразу за нею — Kain, із пакунком під пахвою. На плечі щитоносця висів відремонтований щит. Усе виглядало як початок звичайного виходу, і Raven на мить захотілося саме так його й почати: піти, пройти складний поворот, показати, що поспіх був не марний.
Kain поставив пакунок на сухий виступ.

— Розказуй.

Бран перестав крутити мотузку. Lyra поклала свій тубус поруч, але не розв’язала. Олексій попросив відійти до балкона, де вони не стоятимуть посеред входу.

— До сходів не йдемо, — сказав Kain.
— Я не про ті сходи.
— Я теж поки ні про які.

Вони відійшли на кілька кроків. Бран лишився біля кошика. Почав перев’язувати кріплення сам, уже не пояснюючи.
Raven подивився на друзів. У Lyra на зап’ястку не лишилося вчорашніх подряпин. Олексій чомусь затримався на цьому поглядом, перш ніж заговорити.

— Мені сьогодні прийшло повідомлення зі старого торгового сервісу. У реальності. Хтось подав запит щодо давньої угоди.

Kain трохи підняв підборіддя.

— І?
— Я знайшов його в самому сервісі. Справжній запит. Це було ще на старому персонажі, коли я торгував з іншими людьми. До Raven.
— Там є щось про нас? — запитала Lyra.
— Ні.
— Про сьогоднішній вихід?
— Ні. Я не знаю, хто подав.

Вода впала в чан унизу. Олексій чув, як Бран затягує мотузку: лоза поскрипувала, дерево стукало по каменю. Kain дивився на нього без виразу, який можна було б прийняти за згоду або відмову.

— Siver написав іще? — запитав він.
— Ні.
— Хтось був біля входу?
— Я не бачив.

Lyra повільно перевела погляд на кошик.

— То чому саме раніше?

Тепер довелося сказати вголос те, що дорогою до Сави він уже кілька разів переробляв у розумніше пояснення.

— Злякався, що за нами стежать. Що можуть вийти на звичний час. Після того запиту… Я хотів зібратися до того, як нас почнуть чекати.
— Хто?
— Не знаю.

Він бачив, як змінюється її обличчя. Вона не відсахнулася, не почала кричати. Лише перестала дивитися йому просто в очі, ніби тепер треба було розмістити поруч кілька речей, які раніше не стояли разом.

— Я запитала, чи є щось нове, — сказала вона.
— Воно було нове.

Слова вирвалися раніше, ніж він устиг себе зупинити. Kain відвернувся, потер рот долонею. Lyra кивнула один раз.

— Так. Є. Тільки ми через твоє «нове» прийшли сюди раніше. А я скасувала роботу. Ти ж зрозумів, що я питаю?

Олексій опустив очі. Можна було довго розрізняти підозру й доказ, повідомлення і загрозу. Вона запитувала про інше.

— Зрозумів.
— І все одно відповів так.
— Так.

Вона відійшла до виступу, взяла тубус, потім поклала назад. Kain нарешті заговорив.

— Чому не написав просто, що боїшся? Ми могли зібратися після її показу. Або взагалі нікуди сьогодні не йти.

Олексій хотів відповісти, що не хотів втягувати їх у старі справи. Поглянув на Lyra й не зміг. Вона вже втратила домовленість, Бран чекав біля кошика, Сава переставив власний вечір. Люди були всередині його справи незалежно від того, скільки він їм про неї розповів.

— Бо ви почали б питати. А я не хотів розповідати.
— Міг так і сказати, — відповів Kain.
— Міг.

Олексій підняв голову.

— Раніше мені погрожували. Через стару гру. Я не знаю, чи цей запит із тим пов’язаний. І з Siver теж не знаю. Але сьогодні відчув, що все почалося знову.

Kain не відповів одразу. Lyra слухала, притиснувши великий палець до застібки тубуса.

— Ти зараз можеш сказати щось, через що нам справді треба негайно змінити місце? — запитав щитоносець.
— Ні. Нічого певного.
— Добре. Тоді сьогодні спільного виходу не буде.

Raven кивнув не відразу. Десь усередині ще трималася безглузда надія, що тепер, після сказаного, вони зможуть просто поправити план. Він уже бачив, що Lyra так не думає. Тепер почув це від Kain.

— Я заплачу за показ, — сказав Олексій. — Не зараз усі гроші, але…
— Я не тобі його продавала.

Вона сказала різко, потім затиснула губи. Подивилася на нього ще раз, уже без тієї різкості.

— Я хотіла провести людей своєю дорогою. Побачити, де вони застрягнуть, що треба виправити. Орен потім ще ходив би. Ти цього не купиш чотирма сотнями.
— Я не купити хотів.
— А я зараз не хочу вирішувати, як тобі стане легше.

Олексій прибрав руку, яку вже підняв до сумки. Усе, що вона назвала, було перед ним позавчора: носій із рамою, домовленість про схему, три хрестики. Він пам’ятав. Просто сьогодні власний страх зайняв більше місця.

***

До Брана Kain підійшов першим.

— Сьогодні не веду. Вибач, що покликали раніше.

Носій подивився з нього на Raven.

— Дорога погана?
— Дорога така, як учора, — відповів Олексій. — Це через мене. Я змінив час без достатньої причини.

Бран насупився. Почав розв’язувати своє кріплення.

— Ви спочатку між собою домовтеся. Мені завтра зранку ящики тягти. Я міг зараз спати.

Він забрав планки. Кошик лишився на камені, зручний для однієї людини й незручний для всього, заради чого його сюди принесли.
Lyra написала комусь коротке повідомлення. Олексій не намагався заглянути. Вона сама сказала:

— Піду до Орена поверну завдаток. Він уже тут.
— Можеш ще встигнути? — запитав Raven.
— Він підтвердив іншого. До того, як я прийшла до вас.