Книга 1 — Глава 14

Глава 14. Три кроки

У старій фарбувальні було світліше, ніж Raven пам’ятав. Хтось прибрав із балкона мокре полотно, яке затуляло кристал на стіні; тепер жовті потьоки на чанах було видно до самого низу. Вода падала з тріснутого лотка, збиралася в найближчій посудині й переливалася через край. Під кожен сплеск Kain трохи піднімав своє плече, допомагаючи перенести кошик зі сходинки на сходинку.

— Не треба в такт, — сказав Олексій.
— Я не в такт. Тут сходи такі.

Він опустив кошик біля останнього чана. Lyra вже чекала біля службового спуску. Прохід був звичайнісінький: низькі двері без стулки, за ними кам’яні сходи. Над одвірком лишилися дві іржаві скоби. Колись тут, мабуть, висів світильник.
Raven озирнувся на балкон. Звідси було видно, де стояв Mirr, приміряючи фарбувальню до майбутнього театру. Нижній хід, яким вони йшли до решітки, починався з іншого боку. Жодного прихованого входу вони не відкрили: просто досі мали іншу справу й дивилися в інший бік.
На рівному майданчику Raven наклав Майт, потім Шілд на Kain і Lyra. Перевірив, що обидва отримали захист, і додав його собі. Витрата була відчутна ще до першого бою. Він присів поруч із кошиком, не вдаючи, що просто поправляє ремінець.

— Почекаємо, поки відновлю, — сказав він.

Kain кивнув і пішов оглянути перші сходинки, не зникаючи з поля зору. Lyra відкрила заслінку купленого ліхтаря. Світло впало на стіну, де хтось давно провів пальцем по вапну. Під слідом нічого не було — ні напису, ні знака, лише темніший камінь.

— Ти чекаєш чогось цікавого? — запитала вона, помітивши погляд Raven.
— Широкої дороги.
— Я теж. Поки погано виходить.

Сходи спустилися до поперечної галереї. Ліворуч підлога швидко зникала під водою; туди Lyra навіть не ступила. Праворуч ішов сухий бортик уздовж стіни. Вони повернули кошик боком і пронесли до першої ніші. Kain одразу показав, де доведеться зупиняти носіїв: розминутися тут не вийшло б.
За нішами починалися катакомби. У кам’яних заглибленнях лежав пил, подекуди темніли залишки дерева; в одному хтось склав непотрібні уламки глечиків. Raven намагався не дивитися довго в порожні прямокутники. Біля кожного можна було уявити чиєсь тіло. Він не знав, чи їх колись промалювали, а потім прибрали, чи місто від початку мало ці порожні місця.
Ліхтар висів у Lyra на поясі. Вона йшла попереду лише до наступного відкритого відрізка, чекала їх і перевіряла поворот уже разом із Kain. Raven ніс кошик позаду. Камені довелося перекласти, щоб не били по колінах крізь лозу.

***

Бігуна помітили за запахом мокрої шерсті. Він лежав у бічному проломі, майже злившись із каменем, і підняв голову, коли кошик зачепив стіну.
Kain відступив до ніші. Raven поставив ношу за собою, звільняючи прохід; Lyra стала біля протилежної стіни. Поки вони рухалися, звір підвівся. За його спиною шарудів ще хтось дрібний.

— Один позаду, — сказала Lyra.

Бігун кинувся на щит. Kain прийняв вагу на зігнуті ноги, ковзнув п’ятою, але втримався. Raven бачив, як щитоносець скривився від удару: новий захист не робив його нечутливим. Стріла пройшла над краєм щита, друга влучила нижче. Олексій ударив, коли Kain відвів звіра до стіни. Бігун звалився на бік, смикнув лапою й завмер.
Імп виліз із пролому вже після цього. Метнувся до ліхтаря, Lyra відскочила, прикривши обличчя ліктем. Кігті зачепили її зап’ясток. Вона вдарила істоту луком, збила вниз, а Kain устиг розвернутися й притиснути її щитом до каменю. Raven завершив закляття, обравши вільний бік. Уламки від удару посипалися їм під ноги.
Lyra не опустила лука, доки Kain не перевірив пролом. Тоді притулилася плечем до стіни.

— Отрута, — сказала вона.

Raven уже бачив позначку. Застосував К’юр пойзон, стежачи, чи зникне вона. Зникла; кров на руці залишилася. Lyra обережно поворушила пальцями.

— Тягне.
— Зараз полікую.

Хіл повернув частину втраченого здоров’я, але вона все одно ще кілька разів стискала долоню. Олексій глянув на власний запас: після підготовки, бою й двох різних умінь лишалося менше, ніж хотілося б на невідому дорогу назад.

— Тут почекаємо, — сказав він.

Kain підсунув кошик до стіни, сів поруч і почав витрушувати з чобота крихти. Lyra зняла ліхтар, поставила на виступ, потім дістала папір. Малювала правою рукою; ліву поклала на коліно, долонею вгору. Raven хотів іще раз її полікувати. Зупинився, перевірив стан і запитав.

— Треба?
— Уже ні. Просто неприємно.

Він кивнув. Пляшки залишилися закритими. Вони мали час на відпочинок — той самий, який учора так не хотілося віддавати під порожні проміжки.
У нішу поряд із ними хтось колись поставив глиняну миску. Тепер у ній зібрався дрібний пісок. Kain перевернув її, шукаючи рівне місце для ліхтаря, і знайшов знизу клеймо майстра.

— Ільма скаже, що криво, — зауважив він.
— Ти їй не неси, — відповіла Lyra. — Вона й камені перераховує.

Вони засміялися тихіше, ніж нагорі. Луна все одно підхопила сміх і повернула його з лівого відгалуження. Олексій повернув голову. Там було порожньо.

***

Далі дорога роздвоювалася навколо товстого кам’яного виступу. Майстер казав триматися праворуч. Lyra перевірила лівий бік ліхтарем: коротка кишеня, завал наприкінці, пройти нікуди. На її аркуші з’явилася тупа риска.
Правий хід вивів у пряму галерею. Уздовж лівої стіни тягнувся вузький водяний лоток, сухий на цьому відрізку. Праворуч було три порожні ніші. Дальню частину підлоги переклали світлішим каменем: сіра смуга перетинала весь прохід навскіс.
Kain першим дійшов до неї. Raven і Lyra зупинилися біля ближньої ніші, ставлячи кошик. Вони бачили щитоносця на повний зріст, метрів за чотири від себе. Він ступив на світлий камінь, зробив іще два кроки й повернув голову.

— Тут рівніше. Давайте…

— Стій, — сказала Lyra.

Kain завмер. Повернувся всім тілом, піднявши щит.
Олексій теж дивився в дальню частину галереї, шукаючи рух. Нікого не було. Тільки після цього зрозумів, що почув голос Kain цілком ясно, а трьох кроків перед ним — ні.