Книга 1 — Глава 13

Глава 13. Порожній кошик

Орен не вірив, що його носій пролізе в прохід. Сам носій стояв поруч і, здається, теж не вірив, хоча Lyra ще не показала йому жодного проходу.

— Не боком, — пояснила вона. — Прямо. Тільки зняти верхній згорток.
— А потім назад прив’язувати, — сказав носій.
— Так.
— Щоразу?
— Там одне таке місце.

Орен тримав у руках зразок полотна, натягнутий між двома тонкими рейками. Приміряв до плечей носія, як кравець приміряє викрійку. Raven підійшов до лавки й затримався осторонь. Lyra побачила його, кивнула, але не обірвала пояснення.
Покупець виявився темним ельфом у дорогому, не зовсім чистому плащі. Він збирав невеликий вантаж до верхніх доріг і шукав перевірений перехід повз переповнений підйомник. Raven чув про цей підйомник від Kain: через черги супроводи часто рушали пізніше, ніж обіцяли.

— Добре, — сказав Орен нарешті. — Післязавтра о дев’ятнадцятій. Я, він і ще двоє. Ведеш усіх до верхньої брами. За показ і схему разом шістсот. Двісті в тебе, решту після проходу.
— Схему даю тільки вам. Далі не продаєте.
— Пам’ятаю. Але мої носії мусять її знати.
— Ці троє — так.

Орен розгорнув листування, звірив домовленість. Носій тим часом узяв у Lyra мірний шнур і сам перевірив ширину рами.

— Якщо перенесеш ще раз, я беру іншого провідника, — сказав покупець.
— Я не переносила. Ти вчора не зібрав людей.
— Саме тому сьогодні кажу точно. На ранок уже призначений вихід. Інший теж тримає мені час.

Lyra скрутила шнур. По її обличчю було видно, що останнє їй не сподобалося.

— Буду о дев’ятнадцятій. Тут.

Орен забрав раму й покликав носія. Той повернувся, щоб віддати позичену зав’язку; Lyra подякувала, і він зніяковіло підняв долоню.
Коли вони пішли, Raven підійшов ближче.

— Давно торгуєшся?
— Довше, ніж проходжу сам маршрут. Зате вони справді несуть вантаж, а не питають, де можна дешевше купити мою ж карту.

Вона зібрала папери. На відкритому аркуші Олексій устиг побачити довгий перехід і три маленькі хрестики. Знайомого птаха там не було.

— Це ті переходи, про які ти казала Саві?
— Так. Верхні. До наших сходів вони не стосуються.
— А післязавтра ти з нами зможеш?
— Після показу. О двадцятій біля фарбувальні, якщо завтра знайдемо, куди йти. До того я зайнята.

Він записав час у спільний канал. Kain відповів, що йому підходить: його вечірній супровід закінчиться раніше. Завтрашній перший спуск уже погодили — без клієнтів, із поверненням до міста за запасом часу.
Raven кивнув на тубус.

— На щось збираєш?

Lyra подивилася на нього так, наче він спитав, навіщо їй узагалі гроші. Потім усміхнулася.

— На дорогу, яку сама ще не можу пройти. Є група, що водить на північні уступи. Хочу заплатити за місце й подивитися, що там за старий міст.
— Можна ж попроситися.
— Можна. Тільки я хочу повертатися тоді, коли обіцяють, а не тоді, коли вони доб’ють останнє.

Вона заховала тубус за плече й рушила до Ільми. Олексій пішов поруч, намагаючись уявити той старий міст. Її довгі торги з Ореном тепер мали для нього й інший кінець: Lyra на незнайомому уступі, з ліхтарем і чистим аркушем.

***

На столі в майстерні лежав кошик. Ільма поклала до нього три камені, подивилася, як він просів, і додала четвертий.

— Тепер нести можна.
— А до того? — спитав Kain.
— До того порожній був.

Вони вирішили перевіряти прохід із ношею завбільшки з невелику партію барвника. Сава дав старий кошик і попросив не випробовувати дорогу його товаром. Камені були Ільмині; вона веліла всі повернути, бо підпирала ними форми.
Raven спробував підняти кошик. Вага була терпимою, поки не доводилося тримати його далеко від колін. Kain перехопив інший бік.

— У вузькому місці розминемося?
— З ним — ні, — сказала Lyra.
— Тоді запишімо це зараз.

Вона розгорнула інший аркуш. На ньому поки було небагато: верхній балкон фарбувальні, чани, службові сходи за останнім із них. Старий шлях до решітки, звідки Rusk слухав воду, йшов убік і вище. Lyra перекреслила його біля кінця.

— Наш спуск нижче, ось тут.

Майстер із нижньої фарбарні описав кінець дороги: стара галерея під складом, відгалуження праворуч і сходи до господарських дверей. Він погодився відкрити їх завтра в обумовлений час і лишитися, поки трійка подасть голос або напише, що повертається. Хід давно не використовували для постачання, а сам майстер нижче сходів тепер не бував.

— Чому перестали носити? — спитав Kain, коли Raven повторив розмову.
— Верхній хід полагодили. Там із візком можна. Він каже, унизу завжди було тісно.
— А що зараз?
— Не знає.

Kain зняв із кошика руку.

— До його дверей не обіцяємо дійти. Якщо біля ніш не розвернемося з кошиком, лишаємо його й повертаємось. Я не хочу тримати двома руками каміння, коли треба щит.

Ільма, проходячи повз, зупинилася.

— Лишаєте де?
— Якщо стане небезпечно, — пояснив він.
— А. Тоді лишайте.

Вона забрала одну зі своїх форм, але за мить повернулася й витягла з кошика найбільш гладкий камінь. Замінила іншим, звичайним. Lyra засміялася й отримала невдоволений погляд.
Сава вислухав план стоячи. Raven запропонував йому подумати про двох носіїв на наступну перевірку, якщо трійка пройде. Гном уточнив, що погодиться говорити з людьми лише після їхнього повернення.

— І це не буде дорога тільки для мене? — запитав він Lyra.
— Ні. Якщо перевіримо, домовимося про проведення. Можеш брати своїх носіїв. Повну карту я нікому не віддавала.
— Мені не потрібна повна. Мені треба знати, скільки разів там доведеться ставити кошик на землю.

Це було слушне запитання. Lyra дописала збоку три короткі слова. Олексій помітив, що вона лишила чимало місця для відповіді.

***

Перед виходом із майстерні Kain попросив Raven накласти Шілд на завтрашньому спуску до першого небезпечного повороту. Без поспіху, поки вони всі бачать одне одного. Не хотів з’ясовувати, як працює нове вміння, коли імп уже висітиме на руці.