Книга 1 — Глава 6

“вхід у сесію без романтики”

Вранці реальний світ не давав жодних бонусів до відновлення.

Олексій закрив два короткі робочі питання, сходив у магазин пішки й повернувся з пакетом, який важив більше, ніж його інвентар у грі. Хліб, вода, щось просте на кілька днів.

Коли він знову ліг у капсулу, було відчуття, ніби він не “тікає”, а просто перемикає голову на інший режим — той, де простіше дихати.

Echelon зустрів тишею Ноктіра й тією самою математикою. На панелі — Майт, Вінд страйк, Селф хіл; в сумці — дві манапоти й одна хілка “на чужу помилку”. Нічого зайвого, ніцики для героїки. І вже давно зрозумів про різницю між грою в героя і грою в виживання.

Він забіг у склад і перевірив, чи не лежить там щось “на потім”. Не лежало. На старті “потім” ще не існувало — була тільки дрібна арифметика.

Пальці самі потягнулися до списку покупок у торговця.

Майнор манапот — 120.

Майнор хілпот — 100.

Сувій втечі — 200.

Він ще раз прогнав у голові те саме, що повторював собі в тунелях: сувої — це розкіш. Розкіш — це смерть для сапорта на низьких.

Сьогодні він нічого не купив: задача була інша — взяти рівень і не віддати за нього більше, ніж він принесе.

Коли він написав Kain’у “я в місті”, запрошення прилетіло майже одразу.

— Збір біля входу, — коротко кинув Kain у парті-чаті.

Lyra була вже там.

Поруч підтягнулися двоє DD — ті самі, що й учора. Один тримав короткий жезл і дивився на темряву так, ніби вона може вкусити. Другий нервово крутив у пальцях кинджал, раз по раз стискаючи рукоять.

Kain стояв трохи збоку, як завжди: так, щоб бачити підхід. Щит у нього був уже під рукою, не “в інвентарі”, а на роботі.

— Привіт ще раз, — сказала вона вголос. — Я сьогодні говорю, щоб було простіше по паках.

Вона говорила спокійно. Без театру. І в цьому спокої було щось дуже неігрове.

Олексій не хотів говорити довго. Він відмітився коротко:

— Тут.

— Ок, Raven, — відгукнулася Lyra. І додала, ніби між іншим: — Якщо я на секунду пропаду, не лякайтесь. Капсула інколи пропускає вхідний ззовні — я швидко відхиляю.

Фраза була дрібною, але прошила його сильніше, ніж будь-яка система: вхідний дзвінок, квартира, живе життя. Він ковтнув цю думку, як ковтають зайвий ковток води перед боєм — без смаку, але з користю.

Поруч хтось коротко кашлянув — чисто по-людськи.

— Секунду, — сказала Lyra. І її голос урвався на півслові — не від емоцій, а так, як відтинає звук сама система.

Над її головою на секунду проступив матовий купол — і голоси обірвалися так чисто, ніби хтось поставив між ними скло.

Потім вона повернулась і коротко сказала: “Все, скинула”.

Олексій упіймав себе на тому, що слухає не інформацію по паках, а побут. Він злив це в той самий внутрішній кошик, де тримав “не думати про зайве”.

— Raven, чуєш? Чого мовчиш? — запитав Kain.

Олексій лише похитав головою:

— Поки мовчу. Якщо треба — напишу в чат.

— Ок. Головне — реагуй по темпу.

— Правила ті самі, — сказав Kain. — Один тягне. Двоє тримають дистанцію. Майт тримай активним. Якщо замиготить у групі — онови. Якщо бачимо чужих — не ліземо.

— Не ліземо — це економимо, — коротко підтвердив Олексій.

Відповідь прозвучала сухо, як нотатка в таблиці. Але Kain лише кивнув без питань.

Нижні Тунелі не були “красивими”. Вони були утилітарними.

Вузький камінь, рідкі кристали, мокрий грибок. Тут не хотілося зупинятися, бо коли ти зупиняєшся — хтось підходить ближче. Моб чи людина.

Перші паки пішли чисто.

Kain працював так, ніби в нього під ногами метрична сітка: підхід, витяг, кут, повернення. Він не робив зайвого.

Щит у нього постійно був у правильному місці — напівкроком уперед, щоб чужий ривок упирався в залізо, а не в чиюсь паніку.

Lyra тримала дистанцію дисципліновано. Лук у неї ходив коротко: підняла — натягнула — відпустила. Стріляла рівно, без “погоні за критом”. І все одно інколи говорила те, чого в чат не напишеш:

— Зліва ще один, не чіпаю.

— На Kain’і іконка майта блимає. Десять секунд.

— Стоп. Тут може бути респ.

Це звучало як командна робота. Як люди, які не хочуть помирати.

Kain витягував одного — Lyra різала здалеку — другий DD добирав те, що залишилось. Олексій робив свою роботу як сапорт без хіла: тримав Майт і не давав бою перетворюватися на біганину.

Після третього кола вони наткнулися на чужих.

Двоє стояли на їхньому споті так, ніби він їхній від народження. Один був вищого рівня, і це відчувалося навіть без цифр — по тому, як він рухався: впевнено, зайвих кроків немає.