Книга 1 — Глава 3

Глава 3. Чужа відповідь

Кришка капсули піднялася з м’яким, надто акуратним шипінням — як у речей, що мають працювати тихо, щоб не дратувати. Всередині блиснула матова «ванна» ложемента: темний полімер, тонкі доріжки контактів, ледь помітні отвори вентиляції. Усе було зроблено для тіла, без жодної зайвої деталі.
Олексій стояв поруч кілька секунд, не рухаючись. У кімнаті було задушливо, телевізор і далі світився беззвучними заголовками, але Олексій уже не дивився в його бік. Тут, біля капсули, все зводилося до одного: натиснути або відступити.
Він стягнув футболку через голову й кинув її на спинку стільця. Потім — штани. Нервовий ритуал: зробити кроки простими, механічними, щоб не чути думку, яка кричала «не лізь».
Ложемент був прохолодним. Шкіра відгукнулася дрібним мурашінням, коли він ліг спиною — спершу лопатки, потім поперек, потім потилиця. Матеріал піддався рівно настільки, щоб зафіксувати тіло. Ніби капсула запам’ятовувала його форму — не ніжно, а точно.
На внутрішній кромці спалахнули індикатори.

Підготовка сенсорів…
Зчитування біометрії…

Він відчув, як щось майже невидиме «пройшлося» по ньому — наче холодний подих, що ковзає поверхнею шкіри. Потім — легке поколювання вздовж рук і стегон.

Синхронізація…

Його пальці стиснулися самі собою. Серце зробило глухий удар, і він на мить подумав: ось зараз, саме зараз, десь у логах з’явиться запис про те, що профіль знову ожив. Маяк. Координати.
Кришка повільно опустилася, відрізаючи світло кімнати. Залишився лише його подих і тонкий шум вентиляції.

Підключення до мережі…
Перевірка каналу…

Усередині капсули було темно, але не «чорно». Темрява мала глибину — наче ввімкнений екран, на якому ще не з’явилася картинка.
Потім прийшов звук. Не вухами — прямо в голову. М’який стартовий тон, схожий на далекі дзвіночки, які розчиняються в повітрі.

Echelon

Назва виникла просто перед ним, без екрана чи рамки.
Далі — інтерфейс: не вікно, не меню, радше прозорий шар, що накладався на його думки: написи з’являлися там, де він на них дивився, але не очима.

Профіль: активний
Статус: створення персонажа

«Не використовуй старий профіль». Він не знав, чи Сергій говорив лише про персонажа. Можливо, застерігав від будь-якого повернення. Олексій усе одно лишався в тому самому обліковому записі: сподівався хоча б вийти до інших гравців без старого імені. Більшого видалення йому не обіцяло.
Нижче висіли кнопки — геометрично прості, без стилізації:

[Продовжити]
[Скасувати]

Він подумав «Скасувати» — і кнопка ледь помітно потемніла, ніби відгукнулася на вагання.

— Занадто чутлива, — прошепотів він. Голос прозвучав дивно: ніби хтось повернув йому його ж слова із затримкою на півподиху.

Інтерфейс не відповів. Обидві кнопки залишалися на місці.
Олексій перевів увагу на «Продовжити» й підтвердив вибір.

Підтвердження особи…
Захист профілю…

Потім з’явилося поле.

Введіть ім’я персонажа

Воно було порожнім — як білий аркуш, який страшно псувати.
Старе ім’я спливло саме. Те, що знали в клані. Те, що могло бути міткою.
Він відштовхнув його так, ніби воно було брудним.
Нове. Інше. Ніяк не пов’язане зі старим.
Пальців не було, клавіатури теж. Капсула читала його намір — і літери почали складатися у рядок, коли він просто «проговорював» їх подумки.
Він зупинився на півдорозі. Стер. Почав знову.

— Просто нік, — сказав він сам собі. — Це просто нік.

Але навіть тут він відчував: система пам’ятає. Будь-яка закономірність — як нитка, за яку можна потягнути.
У нижньому куті поля спалахнула майже непомітна піктограма — знак питання в тонкій рамці.

Підказка для імені

Він хотів проігнорувати. Потім подумав, що «підказка» принаймні може бути випадковою. Не його звичкою. Не його старим шаблоном.
Олексій торкнувся піктограми поглядом.

Згенерувати ім’я на основі психолінгвістичного відбитка?
[Так]  [Ні]

— Психо… — він ледь не засміявся. Сміх не вийшов.

Він натиснув «Так».
Поле з іменем мигнуло, і в ньому з’явилося англійське слово:

Raven

Ворон. Переклад він упізнав одразу — і одразу почув у ньому власне прізвище. Вороненко. Просив випадкову підказку, а отримав щось надто своє.
Поруч з’явилися дрібні опції:

[Прийняти]   [Змінити]   [Згенерувати інше]

Він міг натиснути «інше» і все знову розчинити. Міг змінити одну-дві літери й збрехати собі, що це контроль.
Зі старим ігровим ім’ям Raven не мав нічого спільного. З прізвищем — мав, і це було нерозумно. Олексій затримав увагу на кнопці зміни. Ворон — звичайний нік, переконував він себе. Сам по собі нічого не доводить. Йому раптом не хотілося віддавати ще й це: маленьку впізнавану частину себе, про яку не обов’язково знатимуть інші.
Олексій натиснув «Прийняти».
Під полем імені з’явився малий напис:

Порада: уникайте повторів та закономірностей, що можуть ідентифікувати вас.

Він ще раз перечитав пораду. Щойно сам знайшов собі виправдання — і тут же отримав застереження. Повернутися й змінити ім’я досі було можна. Він залишив Raven.
Нижче з’явився наступний крок.

Запустити процедуру підбору персонажа?
(психологічний профіль / рекомендації раси та архетипу)

Дві кнопки:

[Так]
[Ні]

Раніше створення персонажа в Echelon виглядало як звичайний конструктор: обрав расу, обрав стать, обрав напрямок — воїн або маг — і вперед. Максимум — кілька сухих підказок про стартові бонуси та «рекомендовано новачкам».
Ніяких анкет. Ніяких питань, що лізуть під шкіру. Тепер навіть звичайна порада про нік чіпляла так, ніби її написали саме для нього.
Тоді я міняв персонажів без оцього… «психологічного підбору».
Знову повернулася думка, з якою він видаляв персонажа: «Старий герой — це мітка».
Можна було відмовитися від підбору. Але тоді довелося б самому вибирати новий шлях, а власним звичкам він зараз довіряв не більше, ніж цій анкеті.
Олексій повільно видихнув і натиснув «Так».
Світ навколо не змінився — капсула все ще гуділа, темрява все ще була темрявою. З’явилася нова панель, без звичного переліку наступних кроків.
Наче раніше це були двері. А тепер — коридор, де світло загоряється секціями, рівно перед кроком.