Розділ 11. Вихід є завжди.

І раптом хмари розступилися, наче їх хтось розштовхав, і сонце залило ліс та гору. Від його яскравого світла чорні почали ховатися, наче воно їх дуже пекло. І скориставшись розгубленістю самозванця, принц продовжив:

- Ляп! Віднеси нас подалі звідси!

Ще не встигли змовкнути останні звуки його голосу, а вже вони з Варухом стояли зовсім у іншій місцині, й гора, напіврозвалена їх зусиллями, височіла ген-ген далеко на обрії.

- Бачу, що Ох не захотів скласти вам компанію, - як завжди, бадьоро пролунав голос Ляпа. - Вибрав щось краще?

- Владу, - буркнув Варух, а принц доповнив:

- Йому обіцяна влада над цією місциною, от він і вислуговується.

- Але ж тут ти, Ех, повноправний володар, чи я що щось пропустив? - запитав Ляп.

- Повноправний, можливо, але, виявляється, не єдиний. Бачив мого двійника? Зараз усе підкоряється йому.

- Я бачив зло і темряву у ньому. Але поки ви не скорилися, світло ще існує у цій країні, і прийде час, коли воно засяє у повну силу, як і сонце. Тоді я повернуся, і моя веселка заграє на усе небо. Я знаю, що так і буде, а поки що бувайте, хмари знову насуваються. Я ще повернуся, - вже десь здалеку долинув голос Ляпа й настала тиша.

- То що будемо робити далі? - удосталь намовчавшись, озвався Варух.

- Не знаю, Варух, поки що не знаю. - задумливо мовив принц.

- Тоді давай трохи відпочинемо, - запропонував той. - Занадто багато всього звалилося на нас за останній час. Може в свіжу голову рішення прийде швидше.

Принц також відчував себе вичавленим, наче по ньому проїхав той екскаватор, а тому друзі, не гаючи часу, вирушили на пошуки місця для відпочинку. Та шукати довго і не прийшлося - неподалік серед дерев вони побачили будинок, що зовні виглядав давно покинутим. Таким він був і зсередини - усе вкрилося пилом, що збирався, мабуть, там роками. Але втомлених мандрівників це мало турбувало, головне, що тут було кілька ліжок, на яких вони й повкладалися. Сон не примусив себе довго чекати, й скоро вони поринули у дивні світи, що прокидаються в нас, коли ми засинаємо.

Та посеред ночі принц прокинувся, йому сяйнула одна думка, від якої він спочатку здригнувся. Але чим далі, тим вона здавалася йому єдино вірною. Тоді принц тихенько, щоб не розбудити Варуха, піднявся й вийшов з будинку.

Місцина була йому знайомою, адже у старі добрі часи це був мисливський будиночок, хоча називали його мисливським тільки за звичкою - полювати на тварин принц не любив. Тому він просто зупинявся у ньому під час своїх численних подорожей. Скоро стежка, що майже зникла під натиском дерев та кущів, привела його до краю глибокого урвища. Це місце завжди подобалося принцу - звідси відкривався чудовий краєвид, і хоч уночі цієї краси й не було видно, на принца війнуло чимось добрим і приємним, що завжди є у наших спогадах, варто лиш згадати.

Та принц швидко відігнав ці думки від себе, він не хотів розм'якнути перед важким рішенням. Підійшовши до краю, він зупинився, видно вагаючись.

- Вірно робиш, що вагаєшся, - як грім пролунав у нічній тиші голос. - Дуже нерозумне рішення.

З темряви винирнула чоловіча постать. Чоловік підійшов та став поряд з принцом.

- Звідкіля ти знаєш? - поцікавився принц.

- Інакше мене тут би не було. Дурниць у цій історії вистачає й так, тому спробуємо обійтися без іще однієї.

- Але якщо щезну я, то зі мною щезне й зло, мною породжене. Наслідок зникне, коли зникне причина, - ще вагався принц.

- Люди ніколи не були причиною появи зла, воно існує незалежно від них. Та люди можуть дозволити чи не дозволити діяти йому через себе, - заперечив незнайомець.

- То що, зло завжди перемагає?

- Я цього не казав. Воно не може перемогти й знає це, а тому прагне якнайдовше відтягнути неминуче. Але, так само як щораз після ночі приходить, щоб ти не робив, день, так і Зоря досвітня з'явиться, щоб освітити серця всіх, хто сподівається. Король не може програти, адже сам створив цю гру, яку ви звете життям.

- То ти від нього прийшов, від Короля? Але чому він сам нічого не зробив досі, адже ж, мабуть, знає про все, що тут трапилося. Однієї його появи було б досить аби припинити весь безлад.

- Король завжди поряд, щоб почути кожного. На жаль, його слухати не хочуть чи й не можуть більшість підданих. Але до призначеного Королем часу гра триватиме, й грати у ній доведеться тобі.

- Але я дуже-дуже-дуже хочу почути Короля. Я так втомився йти наосліп і не хочу такої гри,- з відчаєм мовив принц.

- Якщо втомився - зупинись і просто прислухайся - відповідь завжди є у тобі, та чи чуєш ти її? Та знай, що ні страх, ні жадібність, ні ненависть чи заздрість не скажуть тобі правди, адже їх породило зло. На поверхні твоєї душі завжди будуть хвилі та вітер, що збивають з шляху. Але коли ти поринеш у нескінченну глибину свого єства, де завжди панують тиша і спокій, де гаснуть хвилі хвилювання, то почуєш Того, хто ніколи не полишав тебе.

Ці слова оживляли та надихали - кому з нас не хотілося б почути, що він не один у цьому густонаселеному та повному самотності світі.

- Красиво звучить, - все ще з нотками сумніву, але вже з надією мовив принц - та як це зробити?

- А я й не казав, що буде легко, - сказав незнайомець - бо лише у труднощах ти зможеш побачити усе на що здатен. Безтурботне життя може зробити лише слабким та залежним від тієї безтурботності, але тобі це не загрожує. Будь певен - попереду чекає ще багато перешкод, які зроблять тебе кращим, звичайно, якщо ти захочеш їх пройти, а не обійти стороною.

- Але що мені робити зараз? - перебив його принц.

- Нічого не змінюється, - незнайомець зітхнув. - Людство так і не навчилося терпінню. Ти вже поспішив одного разу, й до чого це призвело? Чи ти очікуєш, що тут з'являться королівські легіони, й допоможуть тобі повернути владу?

- Було б добре, - в свою чергу зітхнув принц. - Та, здається мені, все не так просто.