Розділ 10. Коли принц уже не один.

- Далі ви все знаєте: принца не стало, його замінив Ех. Саме під таким ім’ям я жив у задачі. Дякую за те, що увесь цей час були поряд, та зараз я піду один, - закінчив оповідь принц.

- Ми були разом увесь цей час й не полишимо тебе зараз, правда Ох, чи краще до тебе звертатися Єнох.

- А я б не ходив, - озвався той. – Це вже не та країна, яку ми полишили. Йдемо краще подалі звідси, поки ті чорні вершники не добралися до нас.

- Я більше не зможу, пригадавши усе, жити як раніше, - відрізав Ех. Я – принц і несу відповідальність за цю країну. Вперед!

- На цей раз зайдемо усі разом, - сказав Варух, саме так він попросив називати його далі. – Невідомо, що може очікувати на нас у тій печері.

Він рішуче рушив уперед, за ним принц, а останнім Єнох. Та печера виявилася пустою – нікого та нічого в ній не було.

- Це була пастка, - здогадався принц, – нас заманили сюди та обманули. Але навіщо?

- Ти все ще не зрозумів, що ти більше не принц, а просто Ех. Це вже не твоя країна, забираймося звідси, - Єнох розвернувся та повільно почвалав до виходу. – Володар цього місця скоро з’явиться.

- Справжній господар цього місця – Король, - промовив принц.

- Король?! Та він уже давно забув про нас, поглянь лиш навкруги. Я вам пропонував піти звідси, але ви не схотіли, а тому тепер начувайтеся, - Ох стояв біля виходу та прислуховувався. – От уже чую кроки володаря.

- Єнох, ти що?.. – сказав Варух.

- Я не Єнох, мене звати Ох.

Він вийшов з печери та повернувся туди, звідки дійсно долинали звуки, що були схожі на кроки когось дуже великого. Ті звуки наближалися, хоч поки що нікого не було видно. Принц з Варухом дрижання землі також почули й вийшли подивитися, та звуки раптом припинилися і настала тиша, а в серцях зажевріла надія, що все минулося на цей раз.

- Що? Злякалися? – пролунав раптом незнайомий голос, і з-за каменю вийшов… ще один принц, чи Ех, чи хтось дуже на нього схожий. – Я вирішив не лякати вас занадто й прийняв звичайну людську подобу.

- Володарю! – першим знайшовся Єнох. – Дуже радий вас бачити.

Але той, видно, не дуже тому зрадів:

- Нікчема! Тобі було наказано завадити їх поверненню сюди, але ти й з оцим не зумів упоратися. Мовчи! З тобою ми розберемося пізніше.

Єнох не наважився виправдовуватися, й тихесенько принишк збоку від двійника принца.

- А ви? – звернувся той до принца з Варухом. – Вам пропонували забезпечене майбутнє у математиці, без труднощів, проблем та лихоліть. Чого вам ще не вистачало, що ви сюди припхалися на погибель?

- Себе, - усміхнувся принц. – Ми полишили тут себе.

- Ви тут зайві, - відрізав його двійник. – Це вже не ваше життя. Ти хіба забув, що обміняв його назавжди. Ти відмовився від нього.

- Так, мене обдурили, і я залишив свою країну. Але будь-який обман відкриється й втратить свою силу, так буде й цього разу.

- Не тепер, мій принце, не тепер. – двійник намагався бути люб’язним. - Хіба чарівне дзеркало показало неправду? Ви ще мало бачили тут, але, повірте, ця місцина зараз точнісінько така, як була у дзеркалі.

- Ми вже один раз повірили… - буркнув Варух.

- І що? Хіба у вас було багато турбот? Хіба вам було погано у задачі?

- Ми прийшли повернути власне життя, яке ти підло вкрав, - вперто повторив принц.

А його двійник на мить замислився:

- Власне життя, кажеш… Гм… Може й дійсно так. Я згоден. Я згоден повернути тобі все твоє королівство, до останнього клаптика, до останньої комахи. Але з однією умовою – правити ти будеш не від імені Короля, якого усі й так забули, а від імені Володаря Всесвіту.

- Але хіба саме Король не є Володарем Всесвіту? – здивувався Ех.

- Це ми ще побачимо, - скривився двійник, – але у даному випадку це не важливо. То що, хочеш знову бути місцевим правителем?

- Володарю! - жалібно заволав Єнох, – але ж Ви обіцяли цю посаду мені…

- Але ж ти не впорався з найпростішим завданням, так що стули пельку й радій, що можеш мені прислуговувати. А в нагороду отримаєш життя, яке втрачають усі, хто відмовляються мені коритися.

- Ніхто, крім Короля, не має права вирішувати, коли закінчиться життя будь-кого у Ехляндії. – заперечив принц.

- Дійсно?! – двійник знову скривився. – Але майже всі вони вже благають, щоб те життя скінчилося. Якщо ти не погодишся, то теж про це благатимеш.

- Все! Він мені надоїв, - виступив наперед Варух та промовив:

Хай буде сила слову цьому

Нести його в далекий край,

Де дім його, живе хай в ньому.

Сюди ж дорогу забувай!

Але нічого не змінилося, й обличчя Варуха почергово виразило очікування, здивування й, нарешті, розчарування.

- Що?! Впіймав облизня? – розсміявся двійник – Це мій дім, і я звідси нікуди не забиратимусь.

І тут принца осяяло:

- Ти зло! Тільки воно може приймати будь-яку подобу для обману. Але хіба моє королівство колись слугувало тобі домівкою?

- Колись не слугувало, але зараз воно біля моїх ніг. Зрештою, чого вас це так дивує – така доля очікує на всі землі. І в усіх усюдах звати мене будуть саме Володар Всесвіту, і не менше. Тому раджу не гаяти мій час, і погоджуватися на мою пропозицію, а то ще передумаю і дійсно дам усю владу цьому нездарі, - самозванець (саме так будемо його називати віднині, щоб не принижувати славний титул володаря Всесвіту недостойністю, якою є кожне зло) показав на Єноха. – Історія знала й набагато більших нікчем, що керували землями та людьми.

- Але чому ти пропонуєш лише одне королівство, а не всі одразу? Раніше твоя пропозиція була щедрішою, - принц знову посміхнувся.

- Тому що ти не Син Людський, і дарма насміхаєшся – я ще візьму реванш за ту поразку.

- Але хіба ти можеш програти? – продовжував принц – Виходить, ти не всесильний?

- Так ти ще й знущаєшся!? - розлютився самозванець. – Моєї влади вистачить, щоб розправитися з вами, й зараз ви це побачите! Взяти їх!