Розділ 8. Коли таємне стає явним.

Господиня будинку не стала чекати, поки гості прокинуться самостійно, безцеремонно зайшовши до кімнати, та знову почала їх квапити у дорогу.

- А що, сніданок уже готовий? – спросоння поцікавився Ух.

- Мова про сніданки зазвичай іде у кулінарних книгах, - відрізала дівчина. – У математиці такого терміну немає. Нам уже час іти, можемо не встигнути.

- Але якщо я не хочу нікуди йти, не розібравшись, що ж тут коїться? – мовив Ех.

Тут він навіть здригнувся від люті, що промайнула в очах дівчини. Та цей блиск промайнув так швидко, що Ех не сказав би впевнено чи здалося це йому, чи було насправді.

- А, може, зоставити його тут?, - Поцікавився Ух. – Він же не шкідливий, нехай мріє собі, а ми підемо у задачу з двома персонажами.

- Я не піду в таку задачу, - вставив своє слово Ох. – Якщо іти, то усім разом. Годі, Ех, дурня вдавати, пішли вже.

Тим же категоричним тоном, хіба що з ноткою занепокоєння, дівчина звернулася до Уха з Охом:

- Йти мають усі, інакше ні про яку задачу не може бути й мови.

Такий розвиток подій збив Уха з пантелику. Невже його бажанню сісти до важелів екскаватора не судилося збутися? Загрозливо наблизившись до Еха, він промовив:

- Йдемо краще по-доброму… Ти ж мене знаєш…

- Я знаю, що ти чесний, - не злякався Ех – а тому пропоную угоду.

- Угоду?! – здивувалися всі троє.

- Угоду, - повторив Ех – та не з усіма, а лише з Ухом.

- Що за таємні угоди?! – обурився Ох – Чому я не можу знати?

- Що за угоди? – підтримала дівчина. – Вам потрібно йти – час збігає!

Та Ех стояв на своєму:

- Розмовлятиму з Ухом лише наодинці. Залиште нас!

Тон останньої фрази пролунав так, що всі замовкли й незабаром у кімнаті залишилися Ех та спантеличений Ух, який поцікавився:

- І навіщо все це?

- Це все для того, щоб ти дещо зрозумів – пам’ятаєш кота та те, що він говорив тобі? – нахилився до вуха співрозмовника та прошепотів Ех.

- Пам’ятаю…Та чому пошепки?

- Побачиш. - так само пошепки продовжив Ех. – Він тобі казав про сутність речей, що її можна побачити.

- Він казав багато чого, навіть занадто, але що з того вийшло? – розвів руками Ух, наче показуючи, що все те розказане їм котом не згодилося.

- Я пропоную тобі спробувати, - не зважав Ех, - і тоді ти сам зможеш прийняти рішення.

- Та що ж спробувати? – продовжував дивуватися Ух.

Тут Ех несподівано змінив тему:

- Ти вночі не змерз?

- Трохи замерз, але до чого це зараз? – відповів питанням Ух.

- Спочатку я не звернув на це увагу, та потім мені стало цікаво, звідки у сухому та чистому будинку вогкість та запах гниття?

- Мені це зовсім не цікаво. Це все що ти хотів мені розповісти?

Ух вже зібрався йти, та Ех став на його шляху:

- Ніякого будинку немає, ми ночували на землі посеред лісу, тому й замерзли. І ти можеш це перевірити сам.

- Слабко віриться, але навіть якщо ти й правий, то що це пояснює? - протягнув Ух, хоч видно було, він уже зацікавився.

- Якщо нас ввели в оману щодо місця нічлігу, то що заважає обманювати в іншому, наприклад, що ми тут помилково опинилися.

- Обманювати?..

Вираз обличчя Уха при цьому запитанні був такий здивований, що на цьому місці варто пояснити – наші герої не зустрічалися з брехнею за час свого життя у задачнику з математики. Математичні закони, правила й усі, хто живе за ними, можуть помилятися, але вони не вміють свідомо обманювати. Тому Ух не міг собі представити, що хтось може це зробити. Бачачи його сум’яття, що межувало з недовірою, Ех запропонував:

- Можеш все побачити сам своїми очима.

- Я? Як?

- Використовуй закладений у тобі дар – слово. Адже це не лише звук твоїх уст, але й енергія, а віршоване слово – ключ до Істини. Я впевнений, що у тебе вийде, і ти зможеш побачити, що це за місце. Просто прислухайся, й ритм, що є у тобі, поведе шляхами Істини.

Ух хотів ще щось заперечити, але лише з упертості, адже й сам зрозумів усю недоречність тих заперечень. А ще йому дуже закортіло спробувати те нове, незвідане відчуття, що живе у кожному й лише чекає нагоди, щоб вивільнити усю красу та силу пошуку прекрасного, незрівнянного. Спочатку Ух напружився, намагаючись щось зримувати своєю головою, та, крім дурниць, у неї нічого не прийшло. Але потім він заспокоївся та відпустив свої думки у тишу, звідки несподівано долинули слова, які Ух тут же виголосив:

Є сутність слів і сутність мови,

Є сутність звуків та картин,

Шляхів же в зорях світанкових

Не так багато – він один.

Нехай веде він, нехай вкаже

Відкриє місця цього дух,

Та щирі наміри розкаже,

Звільняє від неправди слух.

Після цих слів стіни будинку щезли з перед його очей, і Ух побачив, що знаходяться вони посеред темного та вологого лісу. А трохи на віддалі стояв Ох та про щось розмовляв с старою відразливою жінкою.

- Ох! – не втримався Ух. – Ти теж це бачиш?

Та Ох не почув його, ще перебуваючи під владою ілюзії, проте це почула жінка, яка одразу збагнула все й прошипіла зміюкою:

- Не варто було цього робити! Були б ціліші…

- Я вже одно разу повірив тобі й більше не збираюся цього робити. Йди геть! - відповів їй Ех.

Сила, що звучала у його голосі, змусила стару знітися, й вона почала повільно відходити, бурмочучи:

- Що я… я ж хотіла як краще…

- Геть, сказав же тобі! – повторив Ех. – Я ще повернуся до тебе, коли розберуся, що ж тут таки коїться.

Та не примусила себе довго просити й хутко зникла серед дерев, залишивши подорожніх самих. Ох повільно наблизився та запитав:

- І що це було?

- Це була Брехня власною персоною, - відповів Ех. – Хто водиться з нею, той ніколи не буде знати спокою – вона його забирає.

- Але її ж можна було розпитати про це місце, - заперечив Ох.

- Брехня є одним з наймерзенніших створінь Всесвіту, її не можна слухати. На жаль, раніше цього я не знав, і ось до чого це призвело. Але, якщо ви не проти, будемо вирушати, хоч і в дещо іншому напрямку, ніж ви планували. По дорозі я вам усе розповім.