Розділ 7. Дивна країна, дивні мешканці, дивна поведінка.

Коли похмурий світанок постукав у віконниці та заглянув через щілини у ній до кімнати, виявилося, що ніч була не дуже спокійною для гостей: Ух все поривався кудись бігти у ві сні, Ех крутився майже усю ніч а зміг заснути лише під ранок і лише Ох, здається, спав добре. Мабуть. Саме тому він прокинувся першим, трохи огледівся по сторонах і почав збиратися. Наммагаючись нікого не розбудити, він рушив до дверей, але тільки но відчинив їх, як побачи перед собою бургомістра, що улесливим голосом запитав:

- Чим можу прислугувати Його Високості?

У відповідь Ох, подавши знак не шуміти, зачинив за собою двері та мовив:

- Веди туди, де можна поговорити без свідків.

Про що була та розмова ми взнаємо трохи пізніше, але після неї Ох так же тихо повернувся до кімнати де спочивали Ух з Ехом й вдав з себе сплячого, аж поки вони не прокинулися. Ех встав з важкою від дум головою та повним рішучості:

- Я йду до місцевої столиці. Можете не йти зі мною – раді нам там, здається, не будуть. Якщо хочете. То залишайтесь тут поки що.

- Ось іще вигадав!.. Прийшли сюди разом. То й разом підемо, - обурився Ух.

- Я також так вважаю, - додав Ох. – Тільки треба запитати дорогу. Ей! Бугомістр!

Того не прийшлося чекати довго, наче він стояв прямо під дверима. Таким же владним тоном Ох продовжив:

- Нас цікавить дорога до столиці. Як вона там називається?

- Раніш це було місто Ехвілль, місце світла й радості. Та нині його перейменували на Сіроград. Туди вам і треба.

- Цікаво, а кольори крім сірого та чорного ще десь залишилися? – запитав Ух.

- Цього не знаю, - швидко відповів бургомістр. – То вам дорогу показувати?

Після ствердної відповіді Еха та швидкого сніданку, бургомістр вивів гостей на околицю селища та показав їм невелику стежку, що вела до лісу.

- Щось дивна дорога веде у столицю? – здивувався Ех.

- Мало, зовсім мало стало нині подорожніх, от і заросла дорога. Ідіть, ідіть. Вам саме туди.

І, не прощаючись, бургомістр розвернувся та швидко пішов геть, не озираючись.

- І поведінка дивна, - знову замітив Ех. – Учора він був більш приязний.

- Хіба тут не станеш дивним, стільки усього змінилося… Пішли вже! - Ох не був схожий на самого себе, і помітно поспішав вирушити у дорогу. Та й виглядав він впевненішим за своїх супутників, що не знайшли чим йому відповісти, а тому мовчки рушили у далечінь, що ховалася за старими деревами, які схилили свої віти над стежкою.

Ліс із середини виявився не менш похмурим ніж здавалося здалеку. Зелені велетні у багатьох місцях вже посохли, а то і повалилися прямо на стежку, що і обійти було складно. Продершись черговий раз через один з таких завалів, Ух промовив:

- Надерти б вуха отому бургомістру за таку дорогу. Тут же давно ніхто не їздив. Посланці герцога проїзджають верхи. А тут і пішки не пройти. Треба повернутися та заставити того брехуна вказати вірний шлях.

Ех також почав було схилятися до такої думки, але Ох рішуче заперечив:

- Я за те, щоб йти далі. Це може бути короткий шлях. Я, здається, пригадую ці місця.

Ех не міг з цим не погодитися, адже й йому місцина видавалася знайомою, хоча, куди приведе стежка, він не міг би сказати. Тим більше, що картина наколо сильно змінилася у порівнянні зі спогадами. Похмурість наклала свій відбиток на все навкруги, й дерева, що в спогадах привітно віталися, похитуючи вітами, зараз лише мовчки бовваніли навколо.

Ех зітхнув:

- Це місце було іншим. Воно не заслуговую на таку долю.

Відповідь пролунала дуже несподівано:

- На вашому місці я б задумалася на власною долею.

Із цими словами з-за дерева вийшла сліпучо красива дівчина, що наче магнітом притягувала погляди, а голос якої заворожував та вабив:

- Я вже зачекалася на вас. Здається, ви не поспішали, хоч саме це вам варто було робити. Поспішайте, поки ще маєте можливість врятуватися. Ви помилково потрапили до цієї історії, і, поки ще не пізно, маєте поспішати, щоб виправити ситуацію, адже зовсім скоро шлях до вашої задачі закриється.

- Задачі?.. При чому тут задача? – здивувався Ех. – Ми мали втрапити до казки.

- То я й кажу, що сталася помилка. Які з вас казкові герої? На вас очікують у новому підручнику з математики, де ви можете вибрати будь-яку задачу, - продовжила незнайомка.

- Та невже!? – аж задихнувся від захвату Ух. – І екскаватором керувати можна?

- Найновішої моделі, і поїздом, і літаком, та й усім іншим, чим забажаєте.

- Але кіт казав нам зовсім про інше, - не здавався Ех.

- Кіт? – скривилася дівчина. – Та то ж архаїзм, він вже неактуальний, нове покоління давно не вибирає дурненькі казочки.

- Казки не можуть бути дурними, - рішуче заперечив Ех, та далі йому не дали говорити Ух з Охом, що наперебій почали малювати приємні перспективи їхнього повернення до задачника.

Ух уявляв ті величезні гори землі, що підкорюються екскаваторові та тому хто ним керує, Ох же розповідав, чому треба радіти тому, що більше не прийдеться працювати руками, лише важелями та й у чистій кабіні з підігрівом та кондиціонером. Про кота та чарівний дуб вони вже зовсім не хотіли слухати.

- Та, зрештою, хіба це не краще, ніж залишатися у цій країні вічної похмурості? – навів останній доказ Ух.

- Мені теж тут не подобається, - погодився Ех. – Але якщо я дійсно причетний до того, що тут сталося…

- Ти дійсно схожий на нашого принца, - заявила дівчина, – але він живе собі спокійно у столиці і не потребує вашої допомоги. Більше того, він не надто зрадіє вашій появі.

- Та й я про що, - підхопив Ох. - Треба вибиратися якнайшвидше звідси.

Він був готовий йти далі прямо зараз, але вже сутеніло, і незнайомка запропонувала переночувати у її будинку, що знаходився неподалік. І дійсно, зовсім скоро вони вийшли до галявини, посеред якої стояв невеликий дерев’яний будинок, обсажений та прикрашений квітами. Господиня відвела гостям окрему кімнату, де, після швидкої вечері, й поринули у сон подорожні.