Розділ 5. Країна казок та її мешканці.

- Нічого собі швидкість! Це навіть веселіше за паротяг! То це ми так можемо попасти будь-куди, як захочемо. – розмріявся Ох.

- Звичайно! Якщо будеш точно знати куди та при цьому буде сонце, - розсміявся невидимий Ляп. – На разі я полишу вас, адже у веселки завжди багато роботи. Але варто вам лише покликати - буду поряд. Я помчав! До зустрічі!..

Останні слова долинули вже десь здалеку і запанувала тиша.

- Цікава річ – ви помітили, що всі прощаються з нами поспіхом, ніби ми ліниві нероби та усіх затримуємо? – пробурчав Ох

- Цікавіше те, що всі знають, куди їм слід йти, а ми ні. Тому й поспішати нам нікуди.

- Як це нікуди, Ех!? Ми ще й досі без задачі, а ти кажеш нікуди, - вибухнув Ух. – Пішли вже шукати того сажотруса!

- Хороша думка! Згоден! – підтримав Ох. - Але як?

- Як! Як! Просто!... почнемо з першої сторінки.

- Маю іншу думку.

- А чому це ми маємо знов тебе слухати, Ех?

- Може, хоча б тому, що досі це спрацьовувало. Пропоную почати з кінця, адже саме в кінці кожної книги є зміст, де вказано усі розділи. І є шанс, що там ми взнаємо сторінку де живе брат Хранителя раніше, чим пройдемо усю книгу.

- А як ні! – затявся Ух.

- Відстань від першої сторінки до останньої дорівнює шляхові від останньої до першої. Ми нічого не втратимо, почавши з кінця.

- Але ж де тут початок, а де кінець?

- Слушне зауваження, це ж не наш задачник. Тоді пішли туди, де ближче.

Наші герої вирушили до, як їм здавалось, ближчого краю книги. Та не встигли вони пройти й половини шляху, як почули знайомі звуки, а потім побачили й їх причину – цієї миті їх нагнав ключ гусей, що, помітивши Еха, з радісними криками знизилися та приземлилися поряд. Це були ті самі неспокійні сусіди з їх колишнього задачника, з якими спільну мову міг знайти тільки Ех. Але так вже впливає чужина, що, побачивши на ній старих знайомих, зрадів навіть Ух, й привітав їх ласкаво, як для нього:

- А вас яка нелегка сюди занесла?

Відповідь гусей ми не будемо приводити тут повністю, адже вони мають не зовсім гарну звичку говорити усі одразу, перебиваючи та доповнюючи один одного. Усе, що вони розповіли, не помістилося б на сторінках цієї історії. Та, на щастя, автор не зміг усього розібрати, а тому повідомимо лише, що ці шановні птахи, потрапивши під переселення, не надто перейнялися цим. Вони швиденько піднялися в політ шукати нове житло. У підручнику історії їм запропонували ввійти у число рятівників Риму. Бо ж саме гусячий галас, що зазвичай лише заважає, одного разу врятував це місто, привернувши увагу охоронців, коли вороги намагалися непомітно проникнути. Усі гуси дуже пишаються цією сторінкою підручника історії, і розповідають про неї всім та всюди. Та й саму цю сторінку вони обсіли настільки, що нашим знайомим просто не знайшлося місця на ній, аби приземлитися.

Потім вони залітали до підручника зоології, та там більше зацікавились їх скелетами та внутрішніми органами. У підручнику географії їм запропонували постійно літати у вирій до місць зимівлі та назад. Нарешті, після виснажливих пошуків, вони почули про ще одне місце, де гуси також є – казки. А так як казки в школі найчастіше присутні в літературі, то саме до такого підручника вони й втрапили, приєднавшись о родичів, що возили Івасика Телесика до Баби Яги, коли та намагалася його з`їсти, і назад, коли в неї знов нічого не виходило. І так як зараз були канікули та Баба Яга припинила свої спроби до нового навчального року, то гуси байдикували й вирішили облетіти околиці. Саме під час цього обльоту вони зустріли Еха з компанією.

А ще гуси встигли вже познайомитися з сажотрусом, що саме вилазив з комину, коли ключ пролітав над тим будинком. Гуси не запам`ятали, що то була за казка, але вказали сторінку, де це сталося. Але йти до тієї сторінки краще з початку, від якого наші герої якраз і віддалялися.

Якщо вам,шановний читач, ця гусяча оповідь здалася надто довгою, то поставте себе на місце Уха, що заледве стримався, щоб не поскручувати гусячі шиї, так вони герготіли. Та що казати, навіть Ех, що вмів бути вдячним, особливо отримавши цінну інформацію, полегшено зітхнув, коли увесь той гамір зробив прощальне коло над головами та зник у далині.

Після відльоту гусей мандрівники мовчки переглянулися, і так само мовчки пішли у вказаному напрямку. Ми опустимо розповідь про шлях, який вони подолали до вказаної сторінки, скажемо лише, що дорога минулася без пригод, хоча тривала й довше очікуваного. Тому, чим дальше, тим менше спротиву зустрічали пропозиції Оха про відпочинок, що тривав чим раз довше. Добре, що повертатися їм не було куди, адже навіть Ех почав хлянути і помічати за собою ознаки зневіри. Але будь яка дорога, якщо нею йти в одному напрямку, як відомо, обов`язково закінчиться, то й наші герої таки добралися до цілі, вийшовши на вкриту товстою сніговою ковдрою сторінку, з-під якої виглядували дерева, кущі та далекі будівлі.

- Дійшли, - задоволено мовив Ух, помітивши дим, що весело піднімався над димарями – якщо є димарі, то має бути той, хто їх прочищає. Такий персонаж потрібен тут усім, то й найдемо його швидко.

І, не змовляючись, Ех, Ух та Ох пішли в сторону найближчого будинку, адже навіть книжкові персонажі мерзнуть на морозі, особливо такому який був на тій сторінці. Але, як вони не поспішали, дійти до будинку не встигли – на півдорозі їх наздогнав звук дзвіночків, а потім й самі дзвіночки, що калатали на шиях оленів, які весело тягнули сани. Керувала саньми одягнута в біле жінка, яка при наближенні виявилась молодою та красивою, хоч і з печаткою холоду на обличчі.

Зупинивши оленів біля наших героїв дама владним голосом запитала:

- Куди зібралися, «задачні душі»?

- Доброго дня й Вам, шановна… на жаль не знаємо, як звертатися…

- Ваша Величність, звичайно! Хіба не видно? Щастя ваше, що канікули вже почалися, а то б забрала вас із собою і розвісила бурульками у палаці. Треба ж отому невдячному Каю з кимось спілкуватись, а то мені він вже надоїв. Вимагає, нахаба, кожен раз новий палац, замість того, що розтанув за літо, інакше, мовляв, не поїду, і не проси. Ніби це я до його саней вчепилася, а не навпаки.