Розділ 4. Може не там шукали?

Зачаровані незвичним явищем, усі стояли мовчки, а Ух розійшовся, пустився у танок,виконуючи дивакуваті кульбіти, і підняв цілу хмару пилу, що добросовісно зміталась з відповідей додолу. Коли ж він, нарешті, втомився та вгамувався, Хранитель мовив:

- Може запропонувати тобі крісло?

- Качалку, - відповів Ух і останні звуки слова долинули вже з крісла, що раптом з`явилося під ним – Але навіщо?

- Щоб раптом не впав. Розумієш, любий Ух, я хранитель вірних відповідей та правильних ідей, а твоє бажання не є ні тим, ні іншим. Я не скажу тобі бажаний номер.

- Але ж я можу змінити задачу, задачник, чи навіть предмет?

- Звичайно, можеш, але не кожна зміна на краще. Ти вже вийшов із своєї сторінки, і повертатися знову у ті самі рамки не буде правильною ідеєю. І хоча старі бажання ще владарюють, тобі даровано шанс більше ніколи не копати.

- Нічого собі шанс! Відмовитися від того, що вмієш… і що?

- Я не знаю.

- То що ж ти тоді знаєш? Чого ми сюди йшли?

- Я не знаю твоє майбутнє, адже воно у твоїх руках. Розумієте, друзі, сюди зверталися багато-багато разів лише за одним – вірною відповіддю. І, звичайно, вона присутня тут, але як би хотілося розповісти більше про шляхи, що ведуть до неї. Готова відповідь завжди вказує на рамку, відхилення від якої карається, і до цього спонукає точність нашого предмету. Та я горджусь не тими, хто знаходив тут вірну відповідь, а хто шукав, навіть помилявся, але віднаходив свій спосіб вирішення, свій шлях.

- Базікало ще те, - пробурмотів Ох, що недолюблював тих, хто розмовляв більше за нього, а вголос промовив – Ну то й що нам робити, коли відповіді тут немає?

- Мені здається, я знаю напрямок, де вона на вас очікує. І саме пісня Уха його підказала. Деякі ваші здібності можуть відіграти в житті більшу роль, ніж ми того очікуємо. От колись, у молодості…

- Якій молодості!? Скажи вже, куди нам йти, - не втерпів Ух.

- Ото ж я й кажу, що в молодості я був сажотрусом…

- Та то й так видно. І що? – не міг вгамуватися Ух.

- Помовчиш хвильку, взнаєш… Ми з братом чистили димарі, даруючи тепло та затишок у оселі, куди нас часто запрошували на чай. Ми були поважними громадянами, і всі віталися з нами, а ж раптом усе змінилося – з`явився газ, центральне опалення, і сажотруси стали непотрібними. Нам з братом довелося все змінювати. Та я й не жалкую, бо тут я також потрібен, і цифри також вдячні, хоч цього й не показують. А все це я розповідаю до того, що брат мій так і залишився сажотрусом, тільки перебрався до казки, де димарі все ще весело димлять взимку, оживляючи будинки. І саме в його підручнику можна почути риму, подібну до тієї, яку ми почули від Уха.

- Та мало де і як базікають! – пискляво завівся Ох – І через це пертися невідомо куди?

- Чому ж невідомо куди? Не згоден. Зовсім недавно я отримав вісточку від брата, він повідомив, що влітку наші підручники будуть на сусідніх полицях, і запрошував погостювати до себе. На жаль, я не зможу супроводити вас тепер, ще треба підготувати відповіді до переїзду. Тим більше, що деякі з них будуть змінюватися.

- А що буде з відповіддю на нашу задачу?

- Вона зміниться разом з її героями. Відповіді з легкістю це роблять, адже залежать лише від умови задачі.

- Та Бог з нею, тією відповіддю, користі від неї все одно немає. Ти краще скажи, як до твого брата дістатися?

- Не згоден, Ух, - образився Хранитель – кожна відповідь корисна, тільки не всі це здатні помітити.

- Перепрошуємо, шановний Хранитель, Ух зовсім не хотів образити нікого, він лише поспішає, адже зовсім скоро цей підручник відправлять на переробку, а ми досі не знаємо, що ж робити далі, - примирливо озвався Ляп.

- Хто оживляє чорнило, завжди знайде вихід, варто лише замислитися. А підручник мого брата ви зможете помітити, коли доберетеся до обкладинки, я вже казав, що він на сусідній полиці – п`ятий з краю. Тому більше не буду вас затримувати і бажаю щасливої дороги.

Не надто натхненні розмовою та отриманою відповіддю, наші герої поплелися до паротяга. Там щось лагодив Стук, який, поглянувши на їх обличчя, зауважив:

- Я ж казав, що не надто люблю цю сторінку. Не кожен, взнавши вірну відповідь, повертається з хорошим настроєм. То куди вас домчати, поки ще є трохи часу?

- А ти краще послухай, та виріши, чи зможеш нас туди доставити – кинув Ух – тільки хай краще Ех розповіда, я зараз навіть лаятися не можу.

Вислухавши, яку саме відповідь знайшли наші герої, Стук не знітився:

- Ну то й добре! А чого ви такі невеселі.

- А ти помітив у нас за спиною крила, щоб ми змогли перелетіти з книги на книгу, як ті гуси?

- Крил не бачу, але вміст вашої голови має бути дещо більшим ніж у гусей, тому зможете щось придумати. І я спробую допомогти. Хоч до обкладинки домчу. Хутчій у кабіну!

Цього разу подорож була зовсім недовгою, і скоро паротяг вискочив через уже відомі нам тунелі назовні підручника. Від того простору, що відкрився очам, аж запаморочилося, і Ех з Ухом вхопилися за щось, аби не впасти, а Ох сховався під стіл, лише б не дивитися. Навіть для Стука то була предивна картина, лише Ляп з цікавістю розглядував навколо. Звичайно, для нас з вами це була лише обкладинка книги, що стояла поряд з іншими книгами на полиці звичайної шкільної бібліотеки. Та то нам лише так здається. Ех з компанією прекрасно розуміли, що кожна книга, то окремий світ зі своїми жителями, подіями та межами. Та для них ті межі вже залишилися позаду, відкривши нові горизонти. Книги стояли рівними рядами зліва і справа, спереду та позаду, зверху і знизу, куди не кинь оком.

Приголомшені цією картиною, пасажири та машиніст паротяга ще б довго мовчки спостерігали у вікно, та сам паротяг, як і всі машини, не надто переймався краєвидами, а тому просто довіз усіх до краю підручника та зупинився, даючи знати, що далі він не поїде.

- Невже це все, Стук? Невже далі ми самі? – від тих див звичайна грубість Уха злетіла, і він сказав це нормальним тоном.