Розділ 3. Коли відповідь зовсім не відповідає.

Коли він прокинувся, ніч вже пройшла й небо, що як ми вже з вами погодилися, є всюди та завжди, посвітлішало. Корабель тихенько гойдався на хвилях та вже нікуди не плив, пришвартувавшись до невеликого дерев`яного причалу біля берегу, що полого розкинувся попереду, а на горизонті маячіли гори, одягнуті у білі шапки зі снігу.

Майже одночасно з Ехом встав Ух, якому всю ніч снилося, що його переслідує ненависний екскаватор. Не надто з цього задоволений, він щось пробурмотів на привітання Еха, озирнувся навкруги та й промовив голосно:

• Ну, і що це?

• Якщо ти хотів запитати де ми знаходимося, то це межа моїх володінь, яка позначено он тими горами,- пробринів голос Ляпа, присутність якого була тут усюди, – А якщо ти запитував, що буде далі, то вас очікує знайомство із вельми цікавим персонажем, ось він, до речі, і наближається. Погляньте по правому борту!

Повернувшись у вказаному напрямку, Ех з Ухом спочатку нічого, крім моря та гір не помітили. І коли вже «терплячий» Ух відкрив рота, щоб озвучити свою думку про Ляпа, на горизонті здійнялася хмарка золотавого пилу, що наближалась та збільшувалась. Поступово в клубах пилу та піску почали проявлятися обриси чогось темного та великого, аж поки не сформувалися в образ, що й здіймав за собою увесь той шлейф із піднятого у повітря піску. То, величаво врізаючись у берег, до причалу прибував паротяг.

Паротяг!?.. По берегу!?.. І ні згадки про залізничну колію!?.. Перш ніж приготовлене каміння нищівної критики полетить у напрямку, де на вашу думку, знаходиться автор цієї дурниці, пригадайте, як часто ваш, а як вже від безлічі прожитих літ забули, то вашого сина чи дочки, іграшковий поїзд дотримувався правил руху по двох прямих, що ніколи не перетинаються. Адже дитинство не знає обмежень, про які й ми спробуємо забути, хоча б на теренах цієї історії.

Відсутність колії зовсім не збентежила наших героїв, що не знали залізничного транспорту. Їх збентежило інше:

• І чого це він сюди преться, - озвався «невиправний оптиміст» Ох, що саме піднявся, зачувши голоси та кроки на палубі. – Тільки піску ми ще не наковталися. Він собі їде, а ти потім відмивайся…

Ох би й далі продовжував, як він це вмів робити довго та вправно, нити, але його перервали. Не жестом, ані словом – сміхом... Сміх вирвався у Еха, забринів у Ляпа, навіть Ух посміхнувся. Сміх був викликаний маневром паротяга, що з`їхав з берега у воду і здійняв замість хмари пилу бризки. Насміявшись, Ляп, що й був ініціатором цього маневру паротяга, адже у своїх володіннях міг розмовляти одночасно зі всіма, весело промовив:

• Ох! Твоє бажання виконано, душ гарантовано.

У розповіді про Оха ми не згадали про його нелюбов до вмивання та вірність принципові «навіщо митися сьогодні, коли завтра знову забруднишся». Це був не надто охайний персонаж і саме тому слова по купання від нього й викликали сміх. Але Оху було зовсім не до сміху – з переляку він втік до трюму, закривши за собою двері, лише б не попасти під воду. Та залишимо його там і повернемося на палубу, з якої було видно як, наблизившись до корабля, паротяг пригальмував, а потім і зовсім зупинився, не забризкавши нікого ані водою, ні піском.

Зблизька він виглядав ще більшим, більшим навіть за корабель, не кажучи вже про Уха з Ехом, що на його фоні були зовсім малечею. Як вони себе, до речі, й почували, не наважуючись почати розмову з цим гігантом. Ех згадав та пожалкував, що не запитав у Ляпа ім`я, а тому сказав просто:

• Доброго дня, паротяг! Приємно з Вами познайомитися!

• Думаю, що йому також, хоча достеменно цього ми ніколи не взнаємо. Він не розмовляє,- несподівано тихо, як для таких розмірів, пролунала відповідь, і з кабіни на землю спустився вже не молодий, але жвавий машиніст. Він продовжив. - А от мені не надто приємно, що без мого бажання мене привели сюди. Це я тобі, житель чорнильниці. Чого треба?

• Ти ба, яка цяця! Мало, що надимив тут та ще й невдоволений! Можеш собі їхати, треба ти нам! – якби ці слова злетіли з уст Еха, Ви та, мабуть, і я, здивувалися б, тому вкладемо їх в уста Уха, у якого сформувався стійкий негатив до усього що віддавало машинним маслом та грюкало металом під час руху.

Добре, що їх не почув машиніст, що саме в цей момент випустив пар із котла, і шум перекрив усе, лише Ляп, що чув усе, зміг відреагувати:

• Він би й радий був поїхати, та поки що не може, адже в яку б сторону він зараз не поїхав, все одно повернеться сюди.

• З якого дива?

• З того самого, з якого ви, стоячи на землю, опинилися посеред моря та й на кораблі. Тут все є плодом уяви, що не має жодних обмежень, тому немає ніяких складнощів у тому, щоб повернути дорогу поїзда в потрібному напрямку, тобто сюди.

• Але ж він міг зупинитися? – не здавався Ух.

• І саме біля нас. Для уяви немає нічого неможливого.

• Слухай-но, Ляп, - озвався Ех, що досі мовчав, задумавшись. – Я, мабуть, чогось не розумію, та якщо немає нічого неможливого для тебе, то зроби так, щоб ми вже прийшли на сторінку відповідей, та й усе.

• Не все так просто. По перше, я не казав, що це моя уява, адже я лише відображення уяви автора, що випускає мене на волю. А так як заздалегідь передбачити навіть автора, не кажучи вже про його бажання щось написати, досить складно, то мене наділено здатністю ставати ким або чим завгодно. У мене немає власного характеру, він дається у момент написання, що у моєму випадку був замінений на звичайний ляп, як мене й назвали. А ще я не можу уявляти того, чого не знаю і тому уявлена мною сторінка відповідей може бут невірною, можливо, навіть не з нашого підручника. Але ж хіба нам потрібна невірна відповідь?

• І що ж ти тоді пропонуєш?

• Для початку, бути чемними з новим знайомим. Відчуваю – в нашій історії він може зіграти важливу роль, або ж ні, все залежить від вас. Ражу прислухатися до моєї поради і забути про те, що паротяг теж машина, як і екскаватор, тому що від приємного спілкування виграють усі.