34

Нещодавно прозвучало «Він хоче спробувати все спочатку».

А ми, начебто, взагалі тут не при справах.

Так хочеться сказати: «Доню, чи все в тебе гаразд із головою? Ти знаєш такий вираз - брехня на рятування? Може, це той самий випадок? Тільки наші уявлення не сходяться - кого рятуємо і від кого. Суд - це завжди протистояння, і дізналися ми про це не з власної волі. Він звернувся до суду, тому що ТИ з ним не можеш домовитися.

…Ми ​​всі з тобою були заодно, і це давало і дає сили, тому що ми - сім'я, ми стоїмо на варті інтересів НАШОЇ дитинки, яку пестимо і плекаємо разом.

…Зростає він на твоїх руках. Ми намагаємося забезпечити вам безбідне життя, щоб ні ти, ні він не зазнавали жодних поневірянь.

…Тому ми працюємо більше ніж треба нам і, напевно, більше ніж це можна в нашому віці. Хоч би як ти рахувала.

…Але я не люблю бити себе в груди та волати про свої заслуги. Мені здається, інакше й бути не може. Ви - наші діти, і з цього все виводиться. Думаю, що, в глибині душі, ти сама розумієш, що ми не заслуговуємо на зраду, і самі нікого не зраджували в житті.

…Ми ​​на матеріальні блага БМ ніколи не зазіхали навіть у думках і зараз не посягаємо. Потрібно просто мати якийсь спосіб його протверезіння у разі його повторних загострень та безумств. А вони будуть, і ти це знаєш не гірше за нас.

…А твої, доню, напади «правдивості» - це взагалі окремий випадок. Твої висловлювання щодо угоди з ним говорять про те, що тебе хвилює твій моральний образ у його очах. Не у своїх власних, а - у його!

Знову ж таки, суд - це завжди різні сторони барикади... Той цинізм, з яким він накатав свою позовну заяву, говорить про його повне розгальмування…

Ми, так чи інакше, припинили його свавілля, і він злякався. І цинічно почав згвинчувати тебе… Це марення про можливість «спробувати ще раз». Ця людина не має нічого у душі. Моралі - нуль, порядності - нуль, любові до будь-кого, крім себе, - нуль.

А зараз ти, з власної волі, вийшла з бруствера і стала на роздоріжжі: відійшла від «своїх» і робиш крок на інший бік. Якщо ти сподіваєшся, що він оцінить твій вчинок і це вплине благосно на майбутнє, залиш ці надії. Порожнє це, доню, міф, туман, марення.

Мабуть, і справді тобі дуже тужливо на душі було, якщо ти не лише погодилася вислухати його «пропозиції» щодо вашого спільного життя, а й почала серйозно обмірковувати його. Ти ж була заміжня за ним, знаєш що це таке, спільне життя пліч-о-пліч постійно, навіть без один одного.

Хіба це можливо з цією людиною? Адже ти вже намагалася «створити з ним ваш світ».

Доню, люба моя, не мучся ти сумнівами, нехай цей гріх (якщо це гріх) на мене ляже, будь сильною, будь стійкою, будь розумною - те, що ти вирішуєш, ти зараз вирішуєш за двох - за себе та за Ярослава.

Цінуй себе, моя принцеса».

Боже, як чорно на душі!