Після роботи знову зайнялася ікрою з баклажанів - десять баночок по 720 мілілітрів. Потім пішла до Кіри годині о восьмій. Приходжу, а у Ярика - «свято непослуху»! Біситься, тікає.
Сховав слухавку, лупить мене, отримує у відповідь, шльопає на подушки, регоче. Для приведення до тями йому довелося прослухати казку «про хлопчика Крега та його подружку Уну». Бабуся ще й перевірила, чи все зрозумів та запам'ятав.
Потім їли суп, булочку (тепер його кохана з абрикосом), і мандарин. Потім книжечку подивилися, причому він показував картинки на замовлення то носиком, то ніжкою. Кірка нам постелила, і ми лягли засипати під звук сусідського дриля.
Почали про «мерседес», закінчили «червоною шапочкою», яка на морі годувала чайок свіжою рибою, впійманою первісним хлопчиком.
Не знаю, як він, а я чудово заснула…
Потім встала, свіжа, як троянда, донечка вручила мені чергову порцію банок, і я пішла додому - відмивати каструлі та плиту після баклажанів.
Лягла о другій годині ночі.
Петя заночував на дачі. Професор будує віконниці на вікна.
Приходив майстер із пральної машини: ремонт коштує рівно половину нової, і гарантію вони дають пів року.
Вирішили купувати нову.
Стара прослужила приблизно п'ять років і стирала дуже багато. Жаль, звичайно, а що робити? Начебто це зараз не так дорого, як було раніше.
Я хочу найпростішу з мінімумом програм, все одно, я користуюсь максимум трьома.
Пропилососила і витерла пилюку.
Сказала донечці, що після роботи поїду до себе, посиджу в чистоті. Приїхала, зробила макарони по-флотськи. Так смачно вийшло. Кофточку якусь узяла підв'язувати, чую, у двері дряпаються.
Відчиняю.
Стоїть парочка моїх коханих: красуня довгонога і шкідлива і сонечко моє руденьке.
Кірка каже «ну немає в мене вже більше сил, заберіть від мене цього «вилкопоповицького козела» (це вона, люблячи, його так називає), не слухається зовсім, через дорогу тікає, у «сміття» лізе, на слова не реагує.
Помили ручки. Ярослав тепер ще взяв моду та волосся мочити собі. Тож і це зробили.
Наклали макарони. Собі.
Сидимо, їмо.
А Ярослав ходить довкола і то в однієї, то в іншої «микає».
Потім виплюнув помідор жований на килим, з'їв мандарин, вилив сік, сколотив бабусю, вкусив маму і почав кеглі жбурляти.
Причому, намагається вище, у повітря. Ледве, як-то кажуть, «скрутили».
Пішли книжечку дивитися.
Отут і дідусь-професор приїхав. «Помурзилися» (це типово наше сімейне слово), і забрали нашу ягідку спати.
А дідусь пару чарочок «викушали з устатку» і теж спати пішли.
Вночі дивлюся: Петя встає. Запитую «ти куди?». Говорить «на диван піду, ти хропиш»
От так завжди.
А до того сам мені спати не давав, просив перевернутися на бік. З тієї ж причини.
Вранці дивлюся: на дивані в три смерті скорчився, потім уже не помітила, як повернувся на своє місце. Коротше, ніч вийшла бурхлива…
Вранці зробила ледачі голубці. Ярослав мені вчора замовив. Віднесла їм. Хлопчик збирався з бабусею йти на роботу, але матуся не пустила. Пішла одна.
Отримала ще листа від сестрички. Вихваляється, що сама переставила холодильник.
Ох, жінки…
Я теж люблю рухати меблі сама. Тільки мені потім полощуть мізки з приводу обдертих, нібито, полиць, хоча я вважаю, що я ще нічого ніде не обдерла.
Знову були на дачі.
Увечері ми з Яриком пішли спати, і він не відпустив мене від себе. Спали на другому поверсі удвох із «бабуською».
А Петя з Кіркою внизу до глибокої ночі розмовляли, але все не про діло, як мені здається. А справа в нас одна: як вона далі житиме, як із БМ стосунки будувати, як зробити так, щоб Ярославу було добре, і щоб цей… їм не заважав…
Але... Професор не любить говорити на слизькі теми... Краще мною, в черговий раз закрити амбразуру…
Ну, все одно гаразд.
Наступного дня я поралася з Ярославом, а Кірка - по господарству і ЧИТАЛА! Моя розумничка чарівна! З першого класу не можу привчити її до читання. Так і вийшла заміж, прочитавши «Колобка» та «Курочку Рябу», та й то, на моє прохання.
А тут - книжку взяла, гарні коліна на сонці виставила та… прямо читала…
Ненадовго її, щоправда, вистачило.
Потім пішла м'ясо маринувати. Вийшло добре.
І справді, може, навіщо собі мізки книжками сушити?