Розділ 9. Відлуння вільного падіння

Тиша, яка запанувала в палаті клініки Сант-Пере-де-Рібес після того, як кардіомонітор видав останній довгий звук, була не мертвою. Вона була звільняючою. Але за стінами цієї світлої кімнати світ вибухнув.

Коли о 14:00 Сільвія Варгас вийшла на ґанок клініки, її зустріла стіна з мікрофонів і спалахів фотокамер. Журналісти, які чергували тут із самого ранку, подалися вперед, змітаючи поліцейські огородження. Адвокатка була одягнена у свій фірмовий чорний костюм, її обличчя було блідим, але абсолютно непроникним. Вона підійшла до імпровізованої трибуни.

— Сьогодні, 26 березня о 12:40, Ноелія Кастільйо Рамос скористалася своїм законним правом на гідне завершення життя, — голос Сільвії лунав із металевою чіткістю, розрізаючи гул натовпу. — Вона пішла спокійно, без болю і без страху. Її останніми словами була подяка тим, хто підтримував її право на свободу.

Натовп репортерів зірвався запитаннями: 

— Сільвіє! Що буде з її батьком? — Чи є реакція від фонду «Світло Істини»? — Коли почнеться суд над Вальдесом?

Сільвія підняла руку, і галас миттєво стих. Її погляд був важким, як свинець. — Справа Ноелії завершена. Але справа тих, хто перетворив її останні дні на тортури, тільки починається. Сьогодні я офіційно подаю позов від імені покійної проти Маурісіо Вальдеса за організацію корупційної схеми, приховування злочину та фінансування підроблених медичних експертиз. Ми також ініціюємо перевірку всіх ліцензій мережі його клінік. Ноелія залишила нам зброю. І я обіцяю вам: я використаю кожен патрон.

Вона розвернулася і пішла до машини, залишивши пресу перетравлювати цю заяву. Барселона гуділа. Соціальні мережі вибухнули хештегом #LexNoelia (#ЗаконНоелії), вимагаючи жорсткіших покарань для тих, хто намагається маніпулювати системою правосуддя з релігійних чи фінансових мотивів.

Минуло чотири місяці. Спекотний липень розплавив асфальт Барселони, але в залі кримінального суду працювали потужні кондиціонери, створюючи атмосферу арктичного холоду.

Це був не той зал, де Ноелія виборювала своє право на смерть. Це був зал, де судили тих, хто зламав її життя.

На лаві підсудних сиділи троє. Алехандро Вальдес схуд так, що його дизайнерський костюм висів на ньому, як на вішаку. Його дружки, Карлос і Марко, дивилися в підлогу, уникаючи поглядів публіки. Усі троє були позбавлені застави після того, як Даніель передав поліції запис із підземного паркінгу, а внутрішня безпека знайшла в архіві 14-го відділку знищені зразки ДНК, які дивом зберіг один із чесних лаборантів.

На глядацьких лавах не було вільних місць. Сільвія Варгас сиділа в першому ряду, схрестивши руки на грудях. Вона не була прокурором у цій справі, але державне обвинувачення працювало за її матеріалами.

— Підсудний Вальдес, — прокурор, високий чоловік із сивиною на скронях, підійшов до бар'єра. 

— Ви зізналися на записі, що ваш батько підкупив поліцію. Ви підтвердили, що саме ви були ініціатором нападу в провулку біля станції «Параллель».

Алехандро затрясся. Він кинув благальний погляд на адвоката, якого найняв його батько, але той лише ледь помітно похитав головою — лінія захисту була розбита ще до початку суду. Маурісіо Вальдес-старший не міг йому допомогти; він сам перебував під домашнім арештом, його рахунки були заморожені, а мережа клінік стрімко банкрутувала через масовий відтік інвесторів, які не хотіли мати нічого спільного зі скандалом такого масштабу.

— Ми... ми не хотіли, щоб вона вмерла, — проскиглив Алехандро, і його голос зірвався. 

— Ми просто були п'яні... Це був жарт, який вийшов з-під контролю...

— Жарт? — голос прокурора став крижаним. Він увімкнув екран над суддівським столом. На ньому з'явилася фотографія Ноелії. Не та красива студійна світлина, яку використовували телеканали, а медичне фото її спини після падіння з п'ятого поверху. Понівечений, роздроблений хребет. Сині, чорні та жовті гематоми, що вкривали її тіло як моторошна карта.

У залі хтось охнув. Кармен, яка сиділа поруч із Сільвією, закрила обличчя руками.

— Це наслідки вашого «жарту», сеньйоре Вальдес, — сказав прокурор. — Сорок хвилин вашої розваги коштували цій дівчині її ніг, її майбутнього, а врешті-решт — і її життя.

Суд присяжних виніс вердикт менш ніж за дві години. Винні за всіма пунктами. Зґвалтування з обтяжуючими обставинами, змова з метою приховування злочину. Алехандро Вальдес отримав двадцять чотири роки в'язниці суворого режиму без права на дострокове звільнення в перші п'ятнадцять років. Його спільники — по вісімнадцять.

Коли на них надягали наручники, Алехандро обернувся і подивився на Сільвію Варгас. У його очах був абсолютний жах перед десятиліттями, які він проведе за ґратами. Сільвія не посміхнулася. Вона просто повільно кивнула йому, ніби ставлячи печатку на виконанні обіцянки, даної дівчині у візку.

Зовсім інакше склалася доля Ігнасіо Кастільйо. Його не судили. Юридично він мав право подавати позови як батько. Але суспільство винесло йому свій власний, набагато жорстокіший вирок.

Після того як розкрилася правда про фінансування фонду «Світло Істини» та підкуп експерта, ультраконсервативні організації, які ще вчора носили його на руках, відхрестилися від нього. Вони випустили прес-релізи, в яких заявили, що «були введені в оману скорботним батьком», і зникли з його життя, забравши з собою фінансову підтримку та дорогих адвокатів.

Ігнасіо повернувся до своєї тісної квартирки на околиці. Його обличчя стало відомим на всю країну, але це була слава Юди. Коли він виходив у магазин, сусіди відверталися. Продавці в пекарні мовчки кидали йому решту на прилавок, намагаючись не торкатися його рук. Хтось написав червоною фарбою на його дверях: «Тут живе кат власної доньки». Він не став стирати напис.

Якось пізно ввечері, сидячи в темряві на кухні з недопитою пляшкою дешевого вина, він увімкнув телевізор. На екрані йшов документальний фільм про Ноелію. Показували уривки з того самого інтерв'ю Жорді Еволе.