Розділ 13

Тінь над Замковою горою
Нічний Андріївський узвіз виглядав таємниче. Старовинні брущаті бруківки відсвічували тьмяним жовтуватим світлом рідкісних ліхтарів, а стародавні будинки поринали в густу тінь. Але в міру того, як трійця піднімалася все вище до Замкової гори, звична атмосферність Подолу поступалася місцем тривожному холоду.
Повітря стало важким і липким. Еліана на ходу налаштовувала свій компас, але його стрілка більше не кружляла - вона просто завмерла, вказуючи нагору, на вершину гори.
— Зв'язок повністю зник, — Софія глянула на екран смартфона. Дисплей вкрився дивною брижами, а потім і зовсім погас. — Навіть годинник зупинився.
— Порожнеча вже тут, — тихо промовила Арія, натягуючи каптур. — Вона пожирає будь-який прояв енергії: і електричний струм, і ефірні потоки. Дивіться під ноги.
На дерев'яних сходах, що вели на вершину Замкової гори, лежав іній, хоч на вулиці стояв теплий сезон. Кожна травинка довкола здавалася тендітною і вицвілою, наче з неї випили всі фарби.
Коли вони, нарешті, піднялися на оглядовий майданчик, перед ними відкрилася панорама нічного Києва. Але місто виглядало не так, як завжди. Внизу, в районі Дніпра, яскраві вогні мостів та набережної почали гаснути один за одним, занурюючи берег у темну темряву.
— Нам треба поквапитися, — Еліана опустилася навколішки просто на промерзлу землю і швидко розклала навколо себе чотири есенції ефіру. - Я почну налаштовувати Резонатор. Софія, мені знадобиться імпульс із твого кулона, щоб зв'язати кристали із цифровою мережею міста!
— Зроби це зараз, — відповіла Софія, відчуваючи, як дух усередині кулона затремтів від занепокоєння.
Не встигла Еліана вимовити перше заклинання, як земля під їхніми ногами здригнулася. Поривчастий крижаний вітер зі свистом пронісся над горою, вириваючи із землі сухе листя.
З темряви, з боку Дніпра, на вершину почала підніматися висока, безформна постать. Вона не мала чітких контурів: це був силует, витканий з абсолютної темряви, що поглинала світло. Там, де у звичайних creatures знаходилося обличчя, сяяли два холодні, неживі очі-провалу. Навколо фігури не було звуку — навіть шум вітру миттєво затихав, варто було зробити крок уперед.
— Слуга Пустоти... — прошепотіла Арія, встаючи в бойову стійку і розкриваючи віяло. У її очах спалахнув рішучий сапфіровий вогонь. - Він прийшов за Джерелом.
Істота повільно підняла довгу, схожу на тінь руку. Тієї ж миті кристали Еліани почали втрачати своє блакитне свічення, а магічний бар'єр Арії підсмикнувся сірим серпанком, стоншуючись на очах.
— Він не просто атакує... він робить саму можливість чаклувати! - Вигукнула Еліана, яка намагалася стримати згасання кристалів. — Аріє, чиста магія проти нього не спрацює!
— Тоді ми поєднаємо її з тим, чого в їхньому світі ніколи не було, — Софія зробить крок уперед, міцно стискаючи кулон однією рукою і дістаючи з кишені потужний зовнішній акумулятор для телефону, який дивом продовжував зберігати заряд. — Еліана, надішліть ефірний потік через цей блок! Замкни ланцюжок!
Слуга Пустоти зробив різкий ривок вперед, прямуючи прямо на дівчат, а крижаний туман навколо нього готовий був поглинути все живе.