Розділ 9

Софія опустила кулон і зробила ковток кави, що охолола. Почуття тепла від раптового пориву вітру все ще не залишало її, коли дзвінок над вхідними дверима кав'ярні весело брязнув.
На порозі стояли дві постаті. Першою була Арія: її синє волосся яскраво переливалося на сонці, а замість звичної мантії архімагу на ній був стильний сучасний плащ, під яким лише вгадувалися магічні візерунки. Але увагу Софії прикула її супутниця.
Дівчина з коротким сріблястим волоссям і незвичайно яскравими янтарними очима озиралася на всі боки з відкритим ротом. В руках вона стискала різьблену дерев'яну палицю, яку судомно намагалася сховати під довгою курткою.
- Аріє? — Софія підскочила зі стільця, ледь не перекинувши чашку.
— Привіт, Софіє, — усміхнулася Арія, ступивши назустріч і міцно обійнявши подругу. — Я закінчила навчання в Академії та повернулася. Але... не одна. Знайомся, це Еліана. Вона найкращий артефактор нашого випуску, і вона просила показати їй світ, де замість заклинань використовують електрику.
Еліана зробила крок уперед, насторожено дивлячись на кавоварку, що шумно випустила пару:
— Аріє, ти впевнена, що цей залізний дракон у кутку не нападе? І чому у цих людей в руках дошки, що світяться, в які вони постійно тицяють пальцями?
Софія не втрималася і засміялася — так само, як колись дивувалася сама Арія. Історія починалася знову, але тепер на них чекали зовсім інші масштаби та нові таємниці двох світів.
Еліана з підозрою дивилася на паперовий стаканчик з латте, ніби чекаючи, що він зараз вибухне. Зробивши обережний ковток, вона здивовано округлила свої яскраві янтарні очі. Софія посміхнулася, але, перевівши погляд на Арію, помітила, що синява чарівниця дивно напружена. Під її зовнішнім спокоєм ховалася глибока тривога, яку вже неможливо було приховати.
— Ви ж повернулися не тільки заради того, щоб показати Еліані смартфони та кавоварки, вірно? — тихо спитала Софія, підсуваючись ближче до краю столу і пильно дивлячись на подруг.
Арія важко зітхнула, і невидимі магічні візерунки на її стильному плащі на секунду спалахнули тьмяним сапфіровим світлом. Вона обмінялася коротким, але дуже промовистим поглядом з Еліаною.
— Мої попередні переміщення не пройшли безвісти, — почала Арія, понизивши голос так, щоб гомін відвідувачів кав'ярні заглушував її слова. — Грань між вимірами витончена. Тут у Києві почали з'являтися невидимі розриви. Але найстрашніше ховається в іншому. Разом із моїм останнім імпульсом у ваш світ прослизнуло щось дуже давнє та небезпечне. Ми називаємо його Ефірним Пожирачем.
Еліана відсунула каву і, зовсім забувши про свій недавній страх перед технологіями, дістала з внутрішньої кишені куртки дивний мідний компас. Його стрілка хаотично сіпалася, варто лише направити її у бік Wi-Fi роутера під стелею.
— Ця тварюка неймовірно швидко адаптується, — швидко заговорила артефактор. — У нашому світі вона харчувалася чистою магією, а у вашому знайшла ідеальний замінник — електрику та щільні цифрові сигнали. Якщо ми її не зупинимо, вона здатна занурити весь мегаполіс у абсолютний хаос та відкрити повноцінний портал для інших чудовиськ.
Софія відчула, як по спині пробіг неприємний холодок. Вона мимоволі торкнулася кулона з блакитною пір'їнкою, захованого під светром на грудях. Помітивши цей інстинктивний жест, Арія винувато опустила очі.
— Твій кулон... він став радіомаяком у темній темряві, — з гіркотою зізналася Арія. — Пожирач відчайдушно тягнеться до джерела первозданного ефіру. Він уже шукає тебе, Софіє. Ми прибули, щоб захистити тебе і вистежити цю істоту, поки вона не набула фізичної форми.
— І як саме ми ловитимемо того, хто харчується міським інтернетом? — голос Софії злегка здригнувся, але в очах почала розпалюватися вперта рішучість.
— Ми зберемо небачену досі пастку, — очі Еліани спалахнули професійним азартом. — Я планую створити Гібридний Резонатор, поєднавши земні мікрочіпи з кристалами ефіру. Але для цього нам знадобляться потужні енергетичні точки. Доведеться спуститись у забуті підземелля Подолу і знову піднятися на Замкову гору. І без твоєї допомоги, як нашого провідника сучасним світом, нам точно не впоратися.
Софія кинула погляд на екран свого смартфона, потім на стародавню дерев'яну палицю, що безглуздо стирчала з-під куртки Еліани, і впевнено кивнула. Звичне і спокійне життя в Києві добігло кінця — попереду на них чекала справжня битва за обидва мири.
Що скажеш, Софіє, з чого почнемо наші пошуки?