Розділ 8

Минуло три місяці з тієї неймовірної ночі на Замковій горі.

Київ жив своїм звичним життям. Хрещатиком проносилися автомобілі, поспішали у своїх справах люди, тримаючи в руках смартфони, а з дверей кав'ярень долинав знайомий аромат свіжозвареної кави.

Софія сиділа за столиком біля вікна в тій кав'ярні, де вони вперше пили капучино разом з Арією. В руках у неї був невеликий кулон, усередині якого завмерла маленька блакитна пір'їнка — єдиний магічний предмет, який Арія встигла залишити перед виходом.

Іноді, коли Софія дивилася на перехожих чи навігатор у телефоні, вона посміхалася, згадуючи, як сильно дивувалася блакитна чарівниця простим речам нашого світу.

У цей самий час, у зовсім іншому вимірі...

Арія стояла на балконі найвищої вежі Академії Магії. На ній знову була довга мантія архімага, а на столі в її кімнаті лежав великий сувій, списаний гарним почерком. Це була її головна робота — історія про далекий світ людей, де немає магії ефіру, але є неймовірна сила розуму, технології та добрі серця.

Арія акуратно дістала з дерев'яної скриньки сухий каштановий лист, засушений між сторінками, і посміхнулася.

Вона змахнула віялом. Легкий, ледь помітний теплий вітерець підхопив невидимий імпульс ефіру і кинувся вгору, крізь межі світів та просторів.

Цієї миті, прямо біля вікна кав'ярні, закружляв легкий теплий порив вітру. Він м'яко скуйовдив волосся Софії і прошелестів листям каштанів за склом.

Софія стиснула кулон у руці і тихо прошепотіла в порожнє повітря: — Привіт, Аріє. Я також пам'ятаю.

Справжня дружба не знає кордонів, навіть якщо між друзями лежать цілі всесвіти.