Розділ 7

Настала довгоочікувана ніч. Над Києвом піднявся величезний, сріблясто-білий місяць, що заливав м'яким світлом старовинні вулиці та куполи храмів.

Арія і Софія мовчки піднімалися крутими дерев'яними сходами на вершину Замкової гори. Нічну тишу порушував лише шелест листя та легкий порив вітру, який, здавалося, привітав молоду чарівницю.

Вийшовши на галявину, Арія дістала з сумки зібрані кристали і розклала їх круглим візерунком прямо на траві. У самому центрі кола вона поклала пам'ятні сувеніри з нашого світу — маленьку листівку з краєвидом Києва та каштановий лист, подарований Софією.

— Пора, — тихо промовила Арія, дістаючи своє дерев'яне віяло.

Вона змахнула віялом. Потоки вітру миттєво підхопили травинки на галявині. Кристали на землі відгукнулися яскравим блакитним свіченням. Повітря в центрі кола почало згущуватися і тремтіти, а потім з тихим кришталевим дзвоном розкрилася сяюча арка просторового порталу. З того боку віяло знайомим запахом гір та свіжих квітів зі світу магії.

Арія повернулася до Софії. На очах обох дівчат блищали сльози.

- Дякую тобі за все, Софіє, - щиро сказала Арія, міцно обіймаючи подругу. — Ти показала мені світ, сповнений чудес, про які в нашій Академії навіть не здогадуються. Я ніколи не забуду твоє добро і це дивовижне місто.

— І я ніколи тебе не забуду, Аріє, — Софія посміхнулася крізь сльози і стиснула її руку. — Повертайся додому і обов'язково стань великою архімагом!

Арія зробила глибокий вдих, міцніше стиснула віяло і зробила крок у сяюче світло порталу.

На секунду галявину осяяла яскрава спалах вітру, а потім все стихло. Спалах згас, прохід закрився, і на Замковій горі знову запанувала тиха київська ніч. Софія стояла на галявині одна, але, дивлячись на яскравий місяць, вона точно знала: десь там, в іншому світі, її подруга зараз дивиться на ті ж зірки.