ГЛАВА 13

                Титани Срібного Легіону, як і вся Атлантида, завмерли в очікуванні. Вся Галактика затамувала подих, - напередодні подій, що насувалися.

                    Тринадцять Чаш Ковчега Атлантиди, Намиста Бога Ра, перебували у Великій Піраміді, на своєму сакральному місці. Дванадцять вищих жреців Круга Дванадцяти, оточили об'єкт-символ, взявшись за руки, та намагаючись максимально активувати його психічну енергію.

                   Імператор Туарей, Валіус, генерали армії, лейтенанти Легіону, наш загін, розташувалися на головному командному пункті Атлантиди, – у Храмі Воїнів. У дальньому кутку Садівники Землі, рептилоїди із сузір'я Візничого, схилилися над величезними мерехтливими екранами моніторів. За всім, що відбувалося, пильно спостерігав Шаваоф. На мій неабиякий подив, лицарі-тамплієри споглядали його рептилоїдне обличчя спокійно, і спілкувалися з ним, як зі старим другом. Я подивився на Юлі-Ану, і повів плечима, але вона була здивована не менше за мене. Не такі й прості ці хлопці, – лицарі Храму Соломона. Які ще таємниці ховають у собі ці воїни?

                   Біля вікна чергував один із лейтенантів, спостерігаючи за Пірамідою і чекаючи яскраво-фіолетового стовпа світла, спрямованого до центру Галактики. Але дива поки що не сталося, у приміщенні стояла мертва тиша.

                   - Шаваофе, скільки часу залишилося до повного запуску «машини часу» чаклунів? – порушив тишу Туарей.

                    - Декілька годин, максимум доба, - відповів Шаваоф.

                    - Є тільки один ефективний спосіб – це застосувати зброю, здатну знищити генератор, завдавши мінімум шкоди планеті, - спокійно повідомив Валіус.

                    - Це ти про бомбу, аналогічну за дією «жезлу смерті» ? - запитав Туарей. – Вона нам не підходить. Військові експерти довели, що це антигуманна зброя, і вона здатна знищити майже все населення Атлантиди. Тяжкі нейтрино, що транспортуються цією бомбою, проникають у товщу каменю на глибину п'яти кілометрів. Ми знищимо все живе - у радіусі трьох тисяч кілометрів.

                     - Валіусе, не лякай мене, ти почав міркувати як затятий військовий аферист, - проговорив Шаваоф. – Ви, люди, дуже швидко забуваєте про уроки історії. Трагедія Прозерпіни, розрізаної як шматок масла, вас нічому не навчила?

                    - Вибач, Шаваофе, я шукаю вихід із глухого кута, і моя думка випадково залетіла на язик, - з деякою образою відреагував Командор.

                     - Ваша ескадра готова, генерале? - звернувся Туарей до сивого атланта.

                     - Вона давно готова, - відповів той, і навіть густа засмага не змогла приховати його блідості.

                     - Скільки віманів ви готові надіслати?

                     - Двадцять один. Ще в резерві є бойові орбітальні станції.

                  - Чудово, - голос Туарея набув колишньої сили. – Починайте, генерале.

                     За двадцять хвилин над Храмом Воїнів промайнули зорельоти-бомбардувальники. Вони проробили круг над Євронусом, залишаючи вогняні сліди, подібно до рою світлячків. За містом кораблі включили маршові двигуни, і полетіли транспортним коридором, у вигляді сліпучих комет, до острова Колайдерон. За собою вони розкреслили небо Атлантиди червоно-золотими смугами.

                    Через деякий час, десь за горизонтом океану, у напрямку острова Колайдерона, пролунав віддалений гуркіт грому, – гримотіння Армагедону.

                   На доповідь до Туарею сивий генерал прийшов ще блідніший, ніж раніше. Балістичні ракети, оснащені ядерними боєголовками, не змогли пробити силовий енергетичний захист острова, створений атлантськими чаклунами. Всі ракети пролетіли мимо острова, вибухнули далеко в океані. Кораблі, крім двох, повертаються до космопорту.

                   В абсолютній тиші дзвінко заспівала одна моя ясна, чітка думка, яка досі марно благала, щоб її вислухали.

                   - Ну що, ми врятуємо цей світ, чи ні? - запитав я Туарея. - Хотілося б нарешті визначитися.

                    Туарей мовчки дивився в далечінь.

                   - Ні, - відповів за нього Шаваоф. – Вони прорвалися у цей світ.

                   - А детальніше можна, про «вони»? - запитала Юлі-Ана.

                   - Валіусе, пам'ятаєш моє попередження, про всякі мерзенні створіння? - запитав Шаваоф.

                     Командор скривився.

                     - Про тих, доісторичних?

                    - Ну, навряд чи вони доісторичні. Світ, із якого вони вийшли, не знає часу. Ця реальність є викривленою, але це ще не біда. Біда в тому, що цієї реальності завжди трохи не вистачає, і тому у світі неминуче виникають осередки напруженості. Коли між вимірами виникають тріщини, то всякі тварюки, з нижчих вимірів, зграями кидаються до них, щоб проникнути у другі світи. Ваш термоядерний удар наклався на силу психічної енергії «машини часу» чаклунів, і утворилася величезна тріщина-коридор. Колись, за аналогічних обставин, Марс втратив свою атмосферу. Так що ви ще легко відбулися.

                    - Мільйони років тому, на вашій планеті вже існував такий коридор, - вів далі Шаваоф. – Сказати, що друджі-демони його пам'ятали, було б неправильно. Таке вибагливе явище, як пам'ять, у них відсутнє. Але вони мають чуття, рефлекси. Їм був потрібен коридор, і вони його отримали. Наші прилади показали, що мільйони злих бісів, що підганялися голодом і честолюбством, страхом і підлістю, прорвалися у тривимірний світ вашої планети.