***

           Поки я йшов до свого намету, розпочалася гроза. Гори здригалися від гуркоту грому, яскраві блискавки освітлювали все навколо, а буйний вітер хитав дерева на схилах гір. Похідні намети армії Атлантиди, в долині, здавалися мені надгробками, - напередодні завтрашнього пекельного бою. Світ цієї миті став для мене якимсь маленьким та зморщеним, а в душі не залишилося нічого, крім болю та темряви.

                    Через три години ми з Юлі-Аною вже стояли в оточенні лицарів-тамплієрів, і роздивлялися величезну долину, що розкинулася внизу. А там, вдалині, було оповите ранковим примарним покривалом місто Бакстер, з численними шпилями та куполами, позолоченими і кришталевими. Після нічної грози ранкова зоря розкрасила небо золотом, рідкі хмари на горизонті були густо-червоні біля основи, та вугільно-чорні вгорі. Далеке місто було спокійним та умиротвореним, незважаючи на дим від нічної пожежі. Але цей спокій виявився оманливим.

                    Величезні облогові гармати, вишикувалися похмурою шеренгою, обличчям до Бакстера, розчохлили свої стволи. Через двадцять хвилин ці велетні розкриють свої пельки, і виплюнуть подих смерті. Але поки що вони мовчали.

                    У повітря піднялися ударні тактичні вімани, і почали бомбити бойові укріплення та казарми амазонок, перед міськими стінами. Плазмові бомби підняли таку вогневу заграву, що здавалося, ніби сонце зійшло надто рано. Друга хвиля кораблів скинула на місто вакуумні бомби, - з метою збереження вишуканих архітектурних будівель. З цієї причини Срібному Легіону було заборонено застосовувати сильні вибухові речовини.

                    Наша посадка в десантні вімани вже проходила при наростаючому гуркоту облогових гармат, що почали стріляти. Як полум'я поглинає павутину, так плазмовий вогонь поглинав гранітні стіни міста. У тому вогні не вціліло жодне укріплення чи казарма, біля стін міста, і мало хто з амазонок врятувався в тому пеклі.

                    У нашому вімані торохтіли передатчики, на оперативно-командних каналах, щось схоже на добірну лайку атлантів, традиційний акомпанемент усіх воєн, часів та народів.

                    Повітря навколо затремтіло, і через лічені секунди штурмові десантні кораблі Срібного Легіону зависли на висоті півкілометра, над долиною. Всі вони були покриті полімерним камуфляжем та оточені захисними силовими полями, які ховали темно-сірі корпуси космокатерів.

                    Вибух блакитних плазмових струменів, секунди польоту, і наші бойові катери, пронизуючи хмари своїми гальмівними системами, вже знижувалися до Великої Піраміди амазонок, поливаючи все навкруги вогнем навісних гармат.

                    Наш віман завис трохи правіше від Піраміди. З цієї висоти, через ілюмінатори, нам було видно все місто. Океан різнокольорового диму, підсвічений нескінченними вибухами, розфарбовував стіни будівель узорами смерті. Небо теж було заповнене вогнем, ніби в небесному дзеркалі відбивалася вся наземна битва.

                    - Велику Піраміду охороняє елітна гвардія цариці Людини, Легіон Білих Дам, – пролунав голос Валіуса у мікропередавачі. – Будьте гранично обережні, це фанатичні та добре навчені войовниці.

                    Навколо Піраміди, на пересувних платформах, рухалися енергетичні гармати, плюючись вогнем. Наші бойові вімани рознесли їх вщент, ракетним ударом із повітря.

                    Центральний вхід до Піраміди уперто утримували амазонки в шкіряних обладунках, із золотими накладками. Це були високі, чудово треновані дівчата. Але жодна з них, навіть найвища, не діставала і до плеча Титану Атлантиди. Збоку виглядало так, ніби Легіон бився з дітьми, хоча і добре озброєними.

                    Амазонки, під гуркіт барабанів, накочували хвиля за хвилею, щоб із неймовірною мужністю загинути від вогню Титанів. Ці дамочки билися як дияволиці, хоча Смерть безжально косила їхні стрункі лави. Їхнє войовниче безумство захоплювало і лякало.

                    Наш загін, із низькорослих храмовників, останнім десантувався на палаючу землю цього міста. На той час двір перед Пірамідою вже був усіяний тілами амазонок, і залитий калюжами крові. Моє сприйняття загострилося надзвичайно, я вже розрізняв запахи озону серед вихлопних газів, хоча від диму та їдкого повітря сльозилися очі. Десь у місті вили сирени, повсюди чувся тріск та шипіння лазерних розрядів.

                    Коли ми пішли вперед, крізь клуби диму, то відчули поштовхи і відчутне обурення психічних сил. Страшенно потужна енергетична хвиля прокотилася від Великої Піраміди в наш бік, а потім раптово стихла. Створений Легіоном захист стримав, а згодом звів нанівець цей руйнівний шторм.

                    Лазерні батоги та розпечені струмені кумулятивних зарядів вдарили в центральні ворота Піраміди, обшиті товстими срібними пластинами. Срібна обшивка воріт почала плавитися і стікати вниз, подібно до воску свічки. А незабаром і самі ворота повалилися з гуркотом.

                    У нижньому залі Піраміди не було жодної ознаки присутності амазонок, ні найменшого руху, ніякого теплового випромінювання. Тільки повсюди валялися купи порожніх латунних гільз, від великокаліберних патронів.

                    Валіус нахилився і підібрав з підлоги мармуровий уламок облицювання, а потім кинув його в центр зали.

                    - Знаємо ми ці дитячі штучки, - з посмішкою сказав він, жестом наказуючи нам сховатися.