ГЛАВА 10

                    Наступного ранку, волею долі і Садівників Землі, наш шлях лежав на острів Горгад, у дивне місто Бакстер – столицю войовничих амазонок.

                    Ми підлітали до острова Горгад, що був величезною вулканічною плитою, яка виступала з яскраво-синіх вод океану. Хвилі, з білими гребнями, шалено обрушувалися на сірі прибережні скелі, а пориви вітру розносили бризки по всьому березі. За прибережною смугою, з висоти польоту, перед нами відкривалися неосяжні зелені простори диких земель і лісів, іноді траплялися рідкісні поселення амазонок, збудовані в шаховому порядку.

                    Ми пролітали над дикими долинами, які вигодували не одне покоління войовничих амазонок. Ми бачили фортеці на пагорбах – їхні тренувальні табори та бази. Біля цих баз на величезних площах тяглися полігони, оточені зеленими лісами, де вони пізнавали тактику війни з самого дитинства.

                    З висоти польоту острів здавався холодним та неживим, обрамлений по периметру високими горами. Незабаром унизу з'явилося місто Бакстер, оазис у центрі острова, яке виблискувало та переливалося у сонячних променях. Небо наче горіло, і я бачив, як при заході сонця мерехтіли гори по всьому острову. Я ніколи не любив заходу сонця, при його вигляді пробирало холодне тремтіння. Він говорив про кінець, про смерть ще одного дня. Але я відчував, що в повітрі буяла не смерть одного дня, - тут буяла смерть цілої імперії амазонок.

                    Піднявшись високо над містом, пілот вивів на тактичні екрани перед нами панораму міста, і ми змогли оцінити те, наскільки величним та монументальним було це місто, – центр особливої культури атлантської цивілізації. Тут були найрізноманітніші архітектурні стилі, хоча за розмірами воно було набагато меншим за Євронус. Складені з обтесаних і відшліфованих кам'яних блоків, його величезні будівлі стояли на високих базальтових колонах, а дахи покривала мідна черепиця, що позеленіла від часу. На верхніх поверхах виднілися балкони з мідними огорожами і навісами. Сусідні будівлі з'єднувалися арочними мостами та перекидними металевими сходами. Вулиці прикрашали кам'яні статуї величних чотирилапих хижаків. Ці звірі були величезними і потужними, чимось схожими на вовків, а чимось на тигрів, - з пухнастими хвостами і довгими мордами.

                    У центрі міста височіла величезна, виблискуюча Велика Піраміда, – головний храм амазонок, і резиденція цариці Людини.

                    За стінами біломармурового міста височіли грандіозні укріплення, що служили тимчасовими казармами для амазонок. Навколо цих військових споруд лежала зруйнована попелиста земля, - результат тривалої облоги столиці амазонок армією Атлантиди.

                    Ми приземлилися на краю долини, затиснутої горами з півночі та сходу, і усипаною безліччю різнокольорових наметів. Армія Атлантиди стояла табором, за три кілометри від міста. По всій долині горіли багаття, у свіжому вечірньому повітрі носився апетитний запах смаженого м'яса. Тут треба зауважити, що м'ясом атланти харчувалися виключно під час воєн та битв, а в мирний час вони його не споживали.

                    Солоний вітер налітав із далекого океану, безуспішно намагаючись пробратися під наші срібні комбінезони. На землі всюди валялося каміння, покрите потіками вулканічного скла, - деяке розміром з людську голову, а деяке розміром з будинок.

                    Ми вибрали місце, звідки місто добре проглядалося в оптику. З землі воно здавалося ще більш неприступним та потужним. І стояло воно, немов білий моноліт, оточений високими зубчастими стінами, над якими здіймалися гранітні вежі з вузькими бійницями. По периметру столицю амазонок оточував широкий рів, через який було перекинуто залізний міст.

                    В оптику було добре видно, що біля своїх казарм одні амазонки чомусь поклонялися в молитві, а інші тренувалися зі зброєю. З доповіді одного з генералів я почув, що їх було близько п'яти тисяч. Тут слід зазначити, що імперія амазонок, у військово-технічному плані, була досить відсталою країною. Частково тут давалася взнаки її віддаленість від більш розвиненої Атлантиди, частково – ідеологією її засновниць.

                    Трохи вище від нас, на схилі гори, стояв навіс, під яким, навколо столу, зібралося кілька армійських генералів Атлантиди. На чолі столу сидів високий могутній атлант, з трохи скуйовдженим сивим волоссям, і коротко підстриженою бородою.

                    Валіус, Юлі-Ана та я, прийшли на цю раду, і зайняли вільні місця за круглим столом. Суворий генерал, який очолював раду, почав говорити:

                    - Валіусе, ви бачили це місто, його стіни високі і добре охороняються. Вже самі ці стіни є серйозною перешкодою для нашої армії, найсильнішою на цій планеті. За місяць облоги ми нічого не змогли зробити, тим більше, що Імператором ставилося завдання не руйнувати столицю. При спробах захопити місто безліч наших воїнів загинуло. Не думаю, що амазонки мають численну артилерію, але позиції у них дуже вигідні. Підступи до міста прострілюються перехресним вогнем. Ви маєте копію мого тактичного плану атаки, можете вносити будь-які правки, які вважаєте за потрібне, - звернувся головнокомандувач до Валіуса.

                    - Я бачив ваш план, він хибний, - нервово відповів Валіус. - Ви потратили дорогоцінний час, якого в нас не має. Ми захопимо це місто за десять годин.

                    - Так просто, за десять годин? – сумно запитав генерал. – Цілий місяць ми намагаємося це зробити, і вже зазнали неймовірних втрат у живій силі, а ви….