ГЛАВА 6

Прокинувшись вранці, я почувався таким щасливим, ніби назавжди був захищений від усіх бід та негараздів. І весь наступний день в моїй душі залишалося це ранкове відчуття, яке було не просто доброю ознакою, а великим даром у моїй нинішній ситуації.

Через якийсь час за мною зайшов Валіус. Золотисті очі Командора Срібного Легіону блищали юнацьким запалом, а його посмішка виражала одночасно непохитну силу та хитре лукавство. Із його слів я зрозумів, що він з цього часу, згідно з вказівкою Імператора, стає моїм наставником та провідником таємними стежками світу Атлантиди.

Незабаром ми покинули Храм Воїнів і підійшли до Великої Піраміди – Храму Бога Ра. Промені сонця відбивались від її зовнішніх золотих панелей, і здавалося, що піраміда охоплена полум'ям. Спіралі і лінії, на вхідних дверях, утворювали майстерно передані сцени хитромудрих діянь. Гнучкі тіла змій звивались у кільця, заковтуючи свої хвости і перепліталися між собою у шлюбних іграх.

Ці картини породили в мене запитання, яке я поставив Валіусу.

- Чому у вашому світі домінує зображення змій, які є навіть на шевронах ваших воїнів?

- Змія символізує енергію, спонтанну творчу енергію… і безсмертя.

- Безсмертя?

- У всі часи люди вірили, що здатність змії міняти шкіру, і таким чином повертати собі молодість, робить її причетною до таємниць смерті та відродження.

Вхідні двері перед нами безшумно роз'їхалися в різні боки, і ми увійшли до величезної галереї. Її бокові стіни були заставлені книжковими полицями, зі скляними вітринами.

Я сповільнив крок, вдивляючись у свій відбиток на блискучих срібних панелях, що відокремлювали ряди вітражів. Звідкись долинав спрямований до небес монотонний спів, такий вишуканий і архаїчний, що в мене дух перехопило. Нескінченне переплетення звуків було подібно до дзюрчання води у фонтані.

Минувши галерею, ми увійшли до одного з найкрасивіших залів, які я коли-небудь бачив у своєму житті. Красі та розкоші цього приміщення могли б позаздрити найвеличніші храми багатьох цивілізацій.

Біля входу в зал знаходилося величезне срібне дерево з розлогими гілками, на яких висіли найрізноманітніші плоди із золота та дорогоцінного каміння. Стовбур дерева обвивали дві золоті змії, чиї голови лежали на вершині. Кожна сторона квадратного приміщення сягала близько двухста метрів, а його далекі кути губилися в напівтемряві. Розміри Великої Піраміди свідчили про її колосальну фізичну силу.

Від кришталевих куль, розташованих по периметру, йшли білі потоки обпалюючого світла, подібні до містичних струменів незримої божественності, і перехрещувалися по всьому храму. Світло відбивалося від гладких стін, покритих обсидіантом, і спалахувало іскрами на золотих мозаїках, виділяючи деталі фресок та гротескних барельєфів, що прикрашали стіни, колони і гігантський свод. Як би мимохідь, Валіус відкрив мені секрет кришталевих куль: вони могли горіти вічно, тому що заряджалися енергією, яку черпали з вихрових потоків навколишнього простору. А якщо простіше – енергію кришталеві кулі брали з повітря.

Мій погляд прикипів до зображення на стіні, ліворуч від мене. Там красувалося величезне око, викладене з дивовижно блискучого дорогоцінного каміння. Валіус задовольнив мою цікавість: «Взагалі це не око, а символ Сонця. Сонце – це планета наших Богів, цивілізації Ра, Перших в нашій Галактиці. Ми не знаємо, для чого вони створили фотосферу – ілюзію розпеченого гіганта, для істот тривимірного світу. Але ми точно знаємо, що сонячне світло вимірює час, а час, сам по собі, – це світло. У сонячному світлі, втіленому у дні та роки, проходить життя людини».

У центрі храму, під золотим балдахіном, підтримуваним крученими оріхалковими колонами, знаходилося десять Чаш, зображуючи незакінчену композицію Ковчега Атлантиди. З цього сонячного центру гармонії та порядку, немов кола по воді, розходилися на всі боки промені, що іскрилися. Валіус чомусь назвав цю структуру Колесом Часу.

Світло кришталевих куль, що лилося звідусіль, виявляло дорогоцінний склад цього Ковчега Атлантиди. Урочиста жовтизна золота, біла непорочність срібла, чудово грав у променях прозорий гірський кришталь. У кожній Чаші був прихований візерунок, який голографічно відображав увесь Всесвіт. Окрім цієї краси, по всій піраміді блищали камені різного забарвлення та огранки: топази, рубіни, сапфіри, смарагди, хризоліти, онікси, яшма та агат. Ця симетрія, елегантність та краса створювали досконалу форму приміщення.

Я завмер в тіні срібного дерева, боячись навіть подихом осквернити це священне місце. Не знаю, скільки часу я так простояв, не рішаючись поворухнутися.

Валіус посміхнувся, побачивши моє здивування та замішання.

- Багатства, що перед тобою, - сказав він, - і те, що ти ще побачиш, суть спадщини багатотисячолітнього святошанування, а також доказ доброї слави та могутності нашої країни. Жреці Атлантиди постійно жертвують храму золото та каміння, - во славу імені Бога Ра, і задля процвітання його обителі. І хоча, як ти знаєш, Атлантида зараз в смутку, з нагоди майбутніх подій, но ми не повинні, навіть при власній тлінності, забувати про силу та могутність нашого Творця. Все це багатство – речове втілення святості, найкоротший шлях до божественності.

Тут треба зауважити, що поки я із захопленням розглядав усю цю красу, та слухав принца Атлантиди, зал потроху наповнювався атлантами.