ГЛАВА 5

Залишивши прохолодне підземне приміщення, ми вийшли з Храму Воїнів. Тільки зараз прийшло усвідомлення страху, спричиненого відчуттям псі-енергії, у камері пізнання. Дивні думки спалахували в мозку, наче блискавки, від чого хотілося завищати, захрюкати, подібно до свині, потім засміятися, шалено зареготати і тут же розплакатися.

На південь від Великої Піраміди виднілися обриси космопорту Атлантиди. Золотисте сонячне світло, що пульсувало з її гострої вершини, відбивалося від стін будівель космопорту, побудованих з каменю, сталі та якихось синтетичних матеріалів.

По викладеній срібними плитами дорозі я неквапливо йшов за Туареєм, назустріч гнітючій невідомості. Імператор перервав наше мовчання, вказавши рукою на гору, що виднілася далеко за космопортом, і нагадувала величезну свинцеву хмару неймовірних розмірів.

- То гора Олімп, обитель Садівників Землі, їхній Техно-Центр, і наш шлях лежить до нього - заговорив Туарей. – Алексусе, чому ти не ставиш запитань?

- Їх забагато.

- Задавай.

– По-перше, хто такі Садівники Землі?

– Садівниками Землі можна назвати понад двадцять інопланетних цивілізацій нашої частини Галактики. Всі вони певною мірою зробили свій внесок в еволюцію планети Земля. Але Першими Садівниками Землі, по праву, вважаються рептилоподібні ящери з регіону Капели, що у сузір'ї Візничого. Це одні з найчудовіших органічних істот у Всесвіті, члени величезної космічної раси, в порівнянні з якою всі інші життєві форми лише неповноцінні варіанти. Їхні інтелектуальні можливості перевищують будь-які відомі нам уявлення. Телепатія - їх звичайний спосіб спілкування, але у них є вокальні органи, які можуть дублювати мову всіх організмів, що населяють Галактику. Вони мешкають на планеті Золотого Дракона, у сузір'ї Візничого, там їхній рідний дім. Але вони розселилися ще на багатьох інших планетах, про які ми не маємо жодного уявлення, і навряд чи здатні це собі уявити. На планеті Золотого Дракона безліч споруд, збудованих із чорного граніту. Їхнє сонце світить не яскравіше нашого, але їм не потрібне світло. Вони зовсім інші, у них тонші почуття, і у своїх величезних будинках і храмах вони обходяться без вікон. Світло навіть заважає їм, і постійно турбує на Землі. Вони є батьками інших цивілізацій, із сузір'я Оріона та Ліри. Риптоїди з сузір'я Оріона пішли агресивним, войовничим шляхом розвитку, і завдають безліч проблем расам нашої Галактики. А численні народи сузір'я Ліри першими заселили планети Веги, Сіріуса та Плеяд, які до них були безлюдними. І скрізь ці ліріанці, біляві велетні, ліпили з місцевої глини та вирощували собі помічників-біороботів, яких періодично знищували, аби потім замінити досконалішими зразками. Початок цивілізації у сузір'ї Дзета Сети поклала також ліріанська раса. Ліріанці частково колонізували та заселили п'ять планет із дванадцяти, що оберталися навколо Сонця: Нібіру, Фаетон, Арістон, Марс та Землю. У результаті виходить, що початок усім сонячним цивілізаціям поклали рептилоїди із сузір'я Візничого. Тут треба сказати, що у цих рептилоїдів були свої батьки, – цивілізація Ра, Садівники нашої Галактики. Усі їхні таємниці на Землі зберігаються на дні океану, але це вже інша історія, глибиною у мільйони років, – закінчив Туарей.

Я змахнув піт з лоба, і подумав іронічно: Да, цікавий у нас родовід, є чим пишатися...

Ми підійшли до космопорту, де повітря було насичене масляно-озоновою сумішшю запахів. Ще здалеку я помітив, як опускалися та піднімалися там кораблі, на стовпах блідо-блакитного вогню. Посадочні майданчики космопорту, з вежами управління, тяглися півколом, а саме льотне поле оточували ряди армійських казарм, увінчаних частоколом антен та фіолетовими силовими полями над ними.

Від різноманітності літальних апаратів захоплювало дух. Ближче до нас були стандартні вімани, валікси та вихрові космокатери атлантів, чиї корпуса з електроактивного металу ховалися в дзеркальних коконах силового захисту. За ними, на трьох усічених пірамідах, сяяли в променях сріблясті зорельоти: там йшла їх підзарядка, від енергії вихрового поля Землі. А якщо точніше, то накопичена пірамідами вихрова енергія передавалася на силові установки цих зорельотів.

З розповіді Туарея я зрозумів, що на дальніх рубежах космопорту стояли гостьові кораблі інопланетних цивілізацій, - від сріблястих тарілкоподібних до матово-чорних, від куполоподібних до сигароподібних. Дивовижними були величезні додекаедри з казковим оперінням, із сотень зондів та антен, так звані «стрибунці». На світловій швидкості стрибкові гармати змінювали траєкторію польоту такого корабля на дев'яносто градусів, переміщуючи його у четвертий вимір, а потім назад. Кораблі цивілізації Теро, з сузір’я Веги, прикрашала емблема шестикутної зірки – зоряного тетраедра; кораблі сиріусіян - змія, що кусала свій хвіст; кораблі плеядеанців – сонячний крилатий диск; кораблі оріонців - чорна свастика, вписана в червоне коло; кораблі марсіан - п'ятикутна червона зірка, вписана в синє коло.

Туарей запросив мене в невеликий двомісний віман, такий собі  електрокатер на магнітній подушці, а сам зайняв місце за пультом управління.

Коли вихрові двигуни відірвали нас від землі, сонце вже сідало за далекий обрій, який нагадував пишний гобелен, прикрашений червоним та помаранчевим. Туарей не став включати кондиціонер, а просто опустив скло кабіни. Місто внизу вже поринало в сутінки, і притиснуті до землі хмари немов обвели знизу вогняним олівцем. Гори на півночі переливались зеленим, фіолетовим та коричнево-червоним, а смужка неба на заході була приголомшливого блакитно-зеленого кольору. Навкруги була повна тиша, якщо не рахувати тихого дзижчання електротурбін. На сході палахкотіла яскрава заграва, і Туарей пояснив, що це працювали орбітальні дзеркала, які використовувалися для освітлення фермерських полів, у темний час доби.